По житті я звикла до крайнощів. Життя без особливих вагань... Інакше сам зміст втрачається. Для мене точно. Це — безлике, планомірне існування. Плановим МАЄ бути, для прикладу, візит до стоматолога, але життя — ні. Воно має погану здатність закінчуватись. Тільки ти розганяєшся і набираєш обертів далі... Як ... Прикро(
Моє знайомство з процедурою перманентного макіяжу відбулось в снігу. Ні не впала, хоча бувало і таке. В снігу, бо тоді було холодно і сніг. Я домовилась зі знайомою (гуру косметології) про перманент на тепліші часи. Ще подумала, звикнусь з думкою, що таке буде.
Поїхала якось в гості, а там ... “живий” очевидець, який, власне, з перманенту. І тут мене осінило: ЦЕ — ЗНАК!!!
Паралельно мене взяли на роботу. Їхати 4-5 годин. І то при любих погодних умовах. Але це все лірика. Я їздила добами. Тим більше робота мені подобається. Дружина нового шефа саме відкрила салон перманенту. Їй треба “жертви” (моделі), а мені міжвійка.
Ну — ЗНАК)!!!
Звичка розмежовувати роботу і приватне життя спрацювала підсвідомо. Відмовилась. Дійсно! Навіщо і за що їй на старті кар'єри такий дивний початок. Просто я себе знаю, ілюзій щодо свого словникового запасу і рівня гучності вокальних даних я не плекаю.
Отже, домовилась на наступний же день, про міжвійку у тієї ж знайомої з дитинства людини. Враження про неї позитивні. Довіра — ГОЛОВНЕ! І мене вона знає)
Так сталось, що у свій законний вихідний мені треба було на роботу. МЕНІ!
Міжвійка в пріоритетності поступається, тому дзвоню і попереджаю. На що: -Ти подзвони, а раптом дочекаюсь.
Писати про ЗНАКИ не буду. Швидкість вирішення справ, чому я поперлась на роботу, була на рівні світлової.
Дорога в салон краси, де і роблять перманентний макіяж, проходить через дві зупинки маршрутки від мого дому. Я вже встигла передумати і зійшла б. АЛЕ ... проспала. В транспорті я сплю, краще ніж вдома. Люблю спати в дорозі. Звичка.
І от я в салоні. З анестезією на повіках і з закритими очима пробую навпомацки позбиратись і вшитись, поки майстр вийшла. Потім мені стало соромно і я зважилась. Хоча, зі слів “живого” очевидця буде ДУУУЖЕ боляче. Так я себе і налаштувала. Боляче, але краса — вимагає жертв! Хоча, де краса, а де я? Ми розминулись.
Майстр повернулась і приступила до пояснень. І так мелодійно говорила, так мені стало затишно і комфортно. Я знову заснула. То ж лежачи. Очі — закриті.
От позорище... Через 1,5 -2 години розбудили. "А коли ж буде боліти? ДУУУЖЕ-предуже???" Проспала.
На наступниий день я нарешті спала вдома, в ліжку....Вихідна :)
Так запухша,
так це норм.після будь-якого втручання. А ще я спала.
За робочий тиждень я, з незвички, ТАК сильно втомилась, що ефект від міжвійки був “змазаний”. Я не розуміла, як я маю себе почувати. Почувалась казково. Ще б, і робота і міжвійка)
