РАНОК (Період "ДО")

Щось розбилось... На малесенькі скельця, які засіли в мені і боляче ріжуть тіло і душу. Їх безліч і всі вони безликі, як і думки про тебе. Болить... Хочу забути, хочу навчитись жити без тебе... Не можу... Безвихідь. Забрала всі свої речі. Тепер в твоєму домі ніщо про мене не нагадує. Там пусто, як і в моїй душі... Я так цього хотіла... Я залишила тебе... Я пішла своєю дорогою незважаючи на твої почуття. Чому ж тоді так боляче... Ти мені пробачиш?!! Я сама себе покарала більше ніж ти можеш уявити. Не треба жалю, не треба згадувати все що нас пов’язувало. Розбились всі спільні плани на майбутнє..... нема майбутнього. Разом точно немає. Ми в ліжку: я, два червоних яблука і телефон. Годинник пробив двічі... Яблука закінчили своє існування... Телефон мовчить.... А я існую. Тихенько існую у своєму ліжку і ніхто навіть уявити не може як мені боляче. Завтра... Буду жити завтра, а сьогодні я мертва і нічого мене не обходить. Ранок прийшов без мене, він пройшов крізь моє тіло і.... Я ще жива!??