БЛОГЕР звучит круто) (Монолог; Період "Після")

«Точно, заделаюсь БЛОГером и буду сражать виртуальный мир искрометными идеями». Наверно так считает каждый, уважающий себя владелец и комментатор БЛОГа. Как знать! И слово же ТАКОЕ… Не «нашенское» ) Слишком умное и модернизированное. То ничего, что за ЭТО не платят, НЕ ВСЕ ЖЕ ЗНАЮТ ) Раньше ТАКИЕ люди назывались проще – БЕЗРАБОТНЫЕ, а сейчас круто – БЛОГЕР! Главное указать первоисточник информации (чтоб не дали по шее и не обвинили в плагиате), а остальное - полет бурной фантазии) Если банально скучно и кукушку разрывают идеи - вперед и с песней) Есть же «сезонное обострение» у больноватых, а у нас БЛОГеров оно называется - «СКУЧНО»! У меня ТАК (зимой), у кого-то иначе. Главное чтобы был доступ к всемирной паутине ) Уже и не сам, и у тебя валом собеседников. ДА, не все отличаются наличием ума и такта, НО зато сколько идей, свободного времени и сарказма. Их НЕМЕРЯНО). О, идея пришла! Пока не ушла, запишу ) Буду писать в БЛОГе … На эту мысль меня натолкнули знакомые. А что? Словарный запас приличный, чужое личное пространство я уважаю, и не лезу в него (ПЕРВАЯ!), к возрасту я отношусь толерантно (пенсия на льготах), не тупая (ВО с отличием есть), наличием личной жизни (требующей постоянной опеки, кошка не в счет (да и не вечная она)) не обтяжена, в общем буду типа БЛОГером, или «писакой». Я – дитя асфальта и эпистолярного жанра дааавно. Хорошо если присутствует работа (на дому, удаленная работа … Хоть какая-то но работа). Как говорил мой первый шеф: «БЕЗОПЛАТНЫЙ ТРУД – АМОРАЛЕН»! Значит работу оплачивают. Значит работающий БЛОГЕР не тунеядец ) Пресеку ВСЕ вопросы ко мне, Я – НЕ ТУНЕЯДЕЦ!!! Ежемесячные поступления есть. Сколько и за что – вопрос ЛИЧНЫЙ (туда влезать не советую. Кто надо знает. Не знаете? Ну и НЕ НАДО). И точка. Вопрос – ЗАКРЫТ. Сама скажу). О том, что автором быть выгодно я поняла уже давно. Но быть автором еще и СВОЕГО БЛОГа – сказка. Хочешь читай, не хочешь нет. Ты же сюда влез! СОГЛАСИСЬ)) НЕ Я!

Что-либо не нравиться во мне или БЛОГе (это БЕДА. Но, не поверишь, переживу. Не облезу), это проблема, НО не моя, а Твоя. Тебе же не нравиться )

АМБІЦІЇ (Період "ДО", Монолог; Період "Після")

Обожнюю амбітних людей. Вони мотивують, заохочують до активних дій, стимулюють активізуватися або з'явитися сіру речовину. При любих, має місце прикладення зусиль, що вже саме по собі корисно. Так собі існуєш рівнесенько, нікого не зачіпаєш і здається що все іде собі правильно. А потім тільки “БАЦ” і такі люди виштовхують тебе із зони твого розміреного та комфортного перебування і все змінюється. Ти починаєш вже не існувати, а жити своє життя.

Моє - це суцільна біполярність. На підсвідомому рівні я кооолись давно (мабуть то перехідний вік мене перейшов) обрала собі парність. Вона проявляється у всьому, що мене оточує. У свої 25 років я потрапила у автокатастрофу, пролежала, знову ж таки, ДВА (нагадаю про свою особливість) місяці в комі і після цього моя біполярність проявилась дуже помітно (для мене, з боку не видно). Сталось так, що внаслідок аварії постраждала шия, а це спинний мозок. Удар прийшовся на ліву частину голови і по незрозумілому мені (нагадаю, що я, на секундочку, ні разу не медик) збігу обставин паралізувало правий бік. Згодом, звісно, була тривала реабілітація (яка триватиме вічно, але її активність спадає) і рухливість відновилась. МАЙЖЕ до колишнього стану. Але оце МАЙЖЕ постійно вносить свої корективи. Мене, як таких, дві: ліва і права. Ліва мені імпонує більше, вона креативна, кумедна і непередбачувана. Права ж більш точна, серйозна, злагоджена, на те вона і права) Я не унікальна і не одна така, АЛЕ цьому завжди є причини, у мене це була аварія. Життя розкололось на “ДО” і “ПІСЛЯ”. “ДО” я була дуже активна, навіть реактивна, яскраво політична, зацікавлена у максимальній кількості напрямків. Такий собі коктейль Молотова або вибухова суміш з відкладеною до певного моменту детонацією. Бралась за все і нічого не доводила до завершення. АЛЕ завжди ставила жирну крапку і сповіщала оточення, що мої пріоритети змінилися і більше мене ТАКЕ не цікавить. А так як ініціатором здебільшого була я сама, то собі і віщала, решта дотичних до нового захоплення тільки по моїй відсутності це розуміли. Я прихильник правила: або роби добре, або не роби взагалі. Тому кожне своє нове захоплення дотошно вивчала, шліфувала і удосконалювала, поринаючи у нього “з головою”. Така собі фанатичність. Коли вона досягала апогею (мені часто просто набридало) я змінювала пріоритети, іноді під дією форс-мажорних факторів. Наведу приклад: Люблю снігову зиму з невеликим морозом. Чим більше снігу тим більше моєї радості. Отже я обирала собі хоббі пов”язане з нею. Спочатку мою увагу привернуло фігурне катання. Це красиво, гнучкість і пластика є, залишилось спробувати стояти на ковзанах. Так як діло було взимку і у місті був відкритий каток одного вечора я наважилася. Краще б я цього не робила, бо наступного ранку рухались лише очі. Решта рухалась теж, АЛЕ була в синцях з набряками і дуже боліла. Даремно я намагалась пробити лід катка головою, колінами чи п'ятою точкою. Отже не бути мені фігуристкою, спробувала стати на лижі - знову невдача. Їх же дві… А це для мене велика трудність - обрати профілюючу і постійно координувати переніс ваги тіла. Мені вистачило невизначеності з ногами/руками/очима/вухами…- їх же теж по парі. У житті “ДО” я чудово володіла обома і завжди плутала, завдаючи цим собі неабиякий дискомфорт. Одягнути шкарпетки/рукавиці... того що по парі це для мене - ще той квест. Отже обрала сноуборд! Він один, зі скейтом я ладнала, то і на борді має вийти. Помилилась( Зате остаточно зрозуміла і переконалась у важливості шолому. Це не просто аксесуар, він рятував мою голову від числених ударів об замерзлу і тверду, мов камінь землю. Ще було б добре мати наколінники, нарукавники… АБО і взагалі сидіти вдома, в теплі і не гнатись за екстрімом. Згадала свій “дебют” з ковзанами і задумалась. Отже знову міняю пріоритети. Потім була їзда на велосипеді, скутері, мотоциклі… Ні, двоколісний транспорт - це не моє. Однозначно не пасує мені білий, медичний гіпс. Ні разу! Ну, не було такого, що одного року гарно, іншого - ні. Не пасує і все тут!

Він ствоює дискомфорт і заважає обирати собі хоббі далі, принаймні на певний час. Такий собі приклад форс-мажорних обставин. Отже амбітні люди мені імпонують. Сама така) АЛЕ мої амбіції переважно закінчувались там, де починалися труднощі. Тоді я керувалась правилом пріоритетів. Тобто змінювала їх або зациклювалась і всеж таки продовжувала почате заняття. Я ніколи не впевнена у своєму виборі, своїх бажаннях, не знаю чого ж саме я хочу, АЛЕ завжди знаю чого точно не хочу.