ТАКЕ ЖИТТЯ (БУМЕРАНГ) (Період "Після", Монолог)

Згадала 😊 Я ж писака/блогер

Буду писати далі. Довго думала ПРО КОГО і ВІД КОГО. Рідні і знайомі – не варіант. Це ж живі люди (більшість з яких буває деколи притомна і "Богу душу винна"), ще образяться. Ну не маю я морального права псувати комусь життя. Є ж бумеранг! Він НЕОДМІННО прилетить і зіпсує. Та ще й так, що важко уявити. Хоча, можливо, мені забракне терпіння на нього чекати і комусь буде «весело». 

«Займись чимось» - дали колись мені пораду. (При нагоді запитаю чи порадник не шкодує). ОК. Займусь.

  Буду писати. 

Запитання «про кого і від кого» - актуальне. Та про пересічного українця. Це ж і близьке (читачі будуть «бачити» знайомих), і болюче (не найлегша доля у наших співвітчизників), і цікаве (не буде нудно читати. Адже одного разу це можеш бути ти! Не шукай себе даремно, про гімно, мені бридко, я не напишу. P.S. Хіба згадаю). В ОСНОВНОМУ, зі свого боку. Воно якось ближче і не розпускатиму плітки - не люблю я то діло! Ще я буду часто цитувати рідних і знайомих, бо пам’ять маю хорошу, а посилатись на першоджерело іноді нетактовно, а іноді просто ліньки. Буду робити море помилок, іноді свідомо (це норм. Беручи до уваги приклад діючого приЗЕдента). Буду повторюватись (я таке собі пробачу і переживу, не облізу). Буду постійно редагувати і доповнювати свої ессе (тому раджу перечитувати. ТАКЕ ЖИТТЯ).

Прочитайте «БЛОГЕР звучит круто», щоб я не повторювалась, не папуга, що теж не факт. Звісно, я не про приналежність до роду пернатих, повторенням я акцентую увагу. У 20-му році виклала публікацію в блог, а написала років 10-15 тому. Прочитаєте - зрозумієте, звідки роги ростуть. Відразу ВИБАЧТЕ за мову агресора. Тоді (відносно давно) - це не було для мене злочином. Взагалі цикл ессе періоду "ДО" - російськомовний (кооолись моооже перекладу). 

Багато моїх речень починаються буквою «Я». Так! Визнаю… Я – егоцентричний СОЦІОПАТ. Моє відношення до людей має певні патології. Я їх обожнюю, АЛЕ вживаюсь лише з однією на раз. Двоє – це ідеально, для мене, троє і більше – це натовп. А у мене антропофобія. Колись стоячи серед невідомо налаштованого мені натовпу втратила свідомість. Зазвичай, я просто некомфортно себе в таких зграях почуваю. АЛЕ тоді… 

Впала, то впала. Зробила висновки, і прекрасно живу далі. Уникаючи невідомо налаштованих скупчень людей. 

 Я людина емоцій. Всі ми тратимо гроші (зароблені чесно горбом, чи не зовсім, і спокушаючи карму дати «бумеранг») на емоції. Чи це подорожі, чи кулінарія, чи знайомства з новим… Тут перелік обмежений межами польоту фантазії. Писати буду як і раніше – з інтервалами але частіше. Як і раніше - про все навкруги. Просто в ролі головного героя буду зображувати отого пересічного громадянина. Іноді це буду я. Таким чином і не обмовлю нікого, і уникну дооовгих прогалин. Зі мною ж завжди щось відбувається. Варіант робота-дім-робота-дім не виключає написання ессе. Навпаки. Такого плану ритм життя буває дууууууууже захоплюючим. Не починати ж кожну свою публікацію словами «ОДИН (одна) знайомий (знайома). Це ніби тицьнути в людину пальцем. Хоча паспортні дані я ж не зазначаю. Поки… Винятки не виключаю. Таке життя. Можливо прийшов час для написання мемуарів. І ці ессе будуть спогадами минулого. Ще не вирішила але як варіант. Часу – вагон. Зима та і не можу я офіційно працювати.

Не можу, бо я – особа з інвалідністю не робочої групи. ЗАМІТЬТЕ не з народження, "допомогла" аварія. При нагоді розкажу детально. Я – дуууже злопам’ятна, а пам’ять – хороша ) 

Щастя не земне, якщо якось урвав з цієї країни. Рахуй – пронесло. Але, повірите, була я там… Не факт! Ой не факт, що пронесло)

Можна реалізувати себе і тут, було б бажання. Там хіба клімат лояльніший. Але ще невідомо, куди урвеш. Питала якось у знайомого з півночі. « - Ти хоч плавати вмієш? - Звісно. Тут же є басейни.» Про яку тут лояльність погоди іде мова? Все індивідуально. Всюди треба мати талант до чогось/дар! Добре там де нас нема… А може і не треба? Може тому там тааак добре, бо нас немає? А може там не так вже і добре, як нам так собі здається? Все відносно. ДОБРЕ у тебе в голові! Можна будь-де створити “зону комфорту”. Жити так як подобається, робити те що приносить задоволення, сприймати кожну мить, як приємну несподіванку. Життя це вже подарунок. Повірте, легше не стане якщо опустиш руки. Шукати винного? У чому??? У тому, що бракує своїх мозгів? А мамині не вічні )