Отже продовжую список бля...дей. Львівська Сихівська 4-та поліклініка - сімейний лікар, терапевт. Або просто мамашка/Зелячка. Думаєш, я тобі не вдячна? ТАК ЗВИЧАЙНО! Особлива подяка за нотаріуса, якого тобі порадила подруженція, а ти притягла до мене в реанімаційну палату. Обі змії ще ті, але я вдячна, що не посадила той кусок гімна, який твій синочок - Юрчик. То рідна кров, а я? Та слава Богу ніхто ;)
Самі тепер вигрібайте, мені того на совісті не треба. ВАМ всім з тим жити. У будь-якій халепі згадуйте про мене. То ВАМ подяка, бумеранг
29 грудня 2021 року мені виповниться 12 років. Відмічали тоді корпоративний Новий Рік, на роботі, де я колись дооовго працювала.
Мій другий день народження. День як день АЛЕ вечір сповнений спогадами. Вечір, коли мене автогеном вирізали з металевого пожмаканого каркасу авто.
Чому я це пишу, чому повертаюсь до подій 12-річної давнини? Я-то забула (не знала ніколи. Була в комі), а от моїм батькам кожен Новий Рік нагадує ті події. Така собі Новорічна казка. Тому хай згадують не лише вони! Дзвінок пізно ввечері і …
Мої батьки були впевнені, що за кермом була я. Звісно, машиною керувала ж тоді я, у Зеляка вже раз забрали водійські права за водіння у не тверезому стані. Не тверезий, то трохи випив, а він стояти не міг. Слідчий тієї справи САМ (його не просили, просто зрозумів, що Зеляки не зізнаються) приніс протокол ДТП, де було вказано хто сидів за кермом. Жінка з машини навпроти сказала: я ногою вдарилась, а не головою. За кермом був хлопець!
Чи стало легше моїм батькам? Не думаю…
АЛЕ ЧОМУ і Зеляк Наталя Андріївна, і Зеляк Едуард Володимирович змовчали??? Захищали сина-довбойоба? Так самі ж виростили, виховали… Захищали себе? Х/з…
ЧОМУ про те, що я - пасажир мої батьки дізналися не від Зеляків?
Чому/чому/чому??? Земля кругла, ВСЕ повернеться ;)
Лікували/рятували мене усіма можливими засобами.
Кололи в мене всіляку новорекомендовану панацею, яку мамашка/Зелячка по москальськи називала якось, бо то ж з самої столиці. То ж дочка/косметолог порадила. То вам не хухри-мухри, то АХякеЛІКАРСТВО! Правду казав мій нейрохірург: КНИЖКУ ПОЧИТАЙТЕ! Як у мене не прорізалось третє око? Там же побічних спецефектів до грома. Зараз читаю і розумію: я вижила не дякуючи ДОХТОРАМ, а не зважаючи на них. Світ не без добрих людей, мені в ту ніч з ними щастило. Саму аварію бачив водій швидкої (реанімобіля), що їхав ззаду нас. Нейрохірург з лікарні, куди мене привезли - талантище, просто небайдужі люди, які долучились до мого порятунку…
Не хотіла це писати, нагадалось зі снігом і морозом.
Мені все одно, я - жива і відносно в порядку, а причетним повернеться.
Всі індивідуальні, особливі у своїх талантах. Кожен вважає себе генієм, кращим за інших: "Я вмію ОТАК, а ти нє"!
А може і не треба? Хай тішиться своїм ОТАК, ти ж роби інакше - те у чому ти особливий. Щось обов'язково є, варто лише прикласти зусиль і знайти. АЛЕ не здавайся, рано чи пізно втрапиш. Так я шукаю роботу.
Роби те, що подобається і не працюватимеш жодного дня.
Я люблю писати: 
непрофесійно, для себе, мені таке підходить. Взимку, на вулиці холодно, темніє рано - існую дома і давлю клавіатуру.
- Напиши книжку. Ти класно пишеш. Займись копірайтингом…
- Дякую. Я подумаю. А який у тому сенс? Я пишу для себе, це терапія, можливість проговорити (прописати якесь питання). Можливість згадати когось "незлим, тихим словом". Хто треба - помітить/відмітить. Зазвичай я не повертаюсь до написаного. Це сміття, воно своє віджило, виконало свою міссію і мені вже не цікаве. Читає хтось чи ні - байдуже.
Може колись видам пару збірників. Цикл “Монолог” це особисте (думки вголос) він не надто цікавий для широкого загалу. Є речі вартісніші, ті що чіпляють за живе, про які мені приємно згадувати.
Які відгукуються багатьом, а не лише мені - це неабияк надихає.
Немає коментарів:
Дописати коментар