Якби ті люди знали, як мені фіолетово, аж блистить, то мовчали.
Якщо вони знають ЯК вижити на 2200 грн (інвалідна пенсія від держави) в місяць, то хай мені скажуть. Цікаво ж! Сторонні люди оплачують мої рахунки? То хай заглохнуть!
Коли мені на розрахункову картку поступають кошти, я дооовго чекаю. Серіо ? А продовження? Це все? Це для інваліда 1-ої групи, який не має права офіційно працювати? Де логіка???
Як варіант - працювати неофіційно. Але за це передбачається ТАКИЙ крутий штраф, що я й сама не дуже хочу. Це ж як мати труп на совісті... Як жити і знати, що підставила директора (хоч більшість і заслуговує). Що він (бідолаха сердешна) влетів на кругленьку суму через тебе. Чесно кажучи, хрін він тебе візьме на ту роботу. Йому це попросту не вигідно. Здорові в черзі б'ються. І молодші, і активніші (1-ша група все ж).
Приходить пенсія і я думаю…
Зараз заплАчу від щастя. Комунальні? Та якщо знімуть субсидію (а до того йдеться), то я хіба когось завалю і сяду. Хай держава мене забезпечує. Але краще поїхати в іншу країну і завалити когось там. Там забезпечуватимуть краще. Бо якщо в нашій тюрмі годують десь так, як в державних лікарнях (а в них довелось не один рік полежати.
І в комі теж), то краще де-інде. Направду. Таку жорстку дієту я не переживу. Ласти склею.
Ну тепер і за бугор не виїду… Вищі сили - не сплять.
Думала їхати десь на заробітки, так приїхала. Їхати відрадили мудрі люди. Шукали агенції по найму робочих за бугор. Пропонували різні варіанти. Так або робота при мінімальній температурі (як в мерця ноги), або умови гірше нікуди (моя душа естета не переживе), або 8-14 годин на ногах і конвеєр (тут все ясно. Інвалідність, на секундочку).
Думай голова - шапку куплю! Думай: ДЕ ВЗЯТИ ГРОШІ?
Під церкву ж не сяду. Здорова баба (відносно). Бігати не вмію. Ну це коооолись, мооооооже, відновиться після аварії. Чекаю...
Ще літати не вмію (не відьма з мітлою). Ну так людям така опція і не дана.
Отже, здорова?
А ще не сяду бо там холодно і конкуренція, як в наркобізнесі. Крапаль завтикав якийсь закон і сидиш, або (що гірше) лежиш… Під тою ж церквою, хіба співають недовго. Отже церква - не варіант. Думай, голова, далі.
Сьогодні зустрічалась зі знайомим. Рада за нього. Чесно.
Випустив вже три книжки (“Зелені вовки”. Я так розумію, це камінь в город “зелених чоловічків”. Не читала - не знаю).
Першу він мені підписав і подарував. Стане відомим - продам на аукціоні за грубі гроші. Ну, звісно, перед тим прочитаю і відксерю. Хай буде, на пам'ять. Дізналась звідки там роги ростуть. Розумію. Прочитаю - зрозумію краще.
Дійсно, переживши період і там, і тут, починаєш цінувати кожен момент тут.
Бачила його після своєї аварії (я пасажир. В кому мене привезли), такий чудний. Раніше таким активним був. А то сидить і щось на комп'ютері друкує. І такий зосереджений. Чудний… Тепер розумію.
Мені так напевно не буде. Терпіння мало, хоча… Я може випущу фотоальбом, чи комікси.
Як давно вже помітила, що я активна через день (або певний термін). Такий стан залежить від багатьох чинників. Пора року, сон, погода, кількість цифр на розрахунковому рахунку, рівень гормонів (організм їх продукує, так між іншим). Власне мій продукує менше. Під час аварії мене добре гепнуло об лобове скло і на частині мозку, відповідальній за продукування гормонів утворився синець (надіюсь не відбило зовсім. Печалька буде).
Певний час я активна (колись була ГІПЕРактивна), а потім як сонна муха. Здається і ходжу, і їжджу, але всі процеси якісь загальмовані. Я б перевірила то діло але діагностика - річ не дешева, а пенсія у мене - інвалідна).
Кількість цифр на розрахунковому рахунку впливає на все, і рівень життя теж. Особливо потерпає він!
Ех не ту країну назвали Гондурасом. То мали бути ми.
Раніше на розрахунковому рахунку було цікавіше, тоді і жилося яскравіше. Подорожі, нові місця, люди.
Новими бувають і отримані знання. Ще нікому черепушка не тиснула від кількості мозку.
На одній з робіт (часто міняю, я ж не офіційно) працювала на Гугл диску. Таблиці, текстові файли - весь офіс. Вчасно навчилась, бо вже без роботи, без офісу - перейшла на диск. Тому, люди, вчіться! Іноді слухаєш когось і виникає підступна думка: воно таке вродилося, чи курси якісь проходило...
Нууу, ви зрозуміли, мовчати я більше не буду. Намовчалась вже Досить!
А ти Юрочка, як страус (голову в пісок), мовчи. Бо що ж люди скажуть ;)
Немає коментарів:
Дописати коментар