Шалені гроші на моє лікування (порятунок). Твої батьки теж долучались - підключали "связі"... Це ж їх кровиночка, їх синочка може загриміти на 8 рочків в тюрму. Та якби я склеїла ласти - ти б точно здурів... від радості. На пару з мамашкою.
< (Зеляк Наталія Андріївна)div>ЯК З ЦИМ ЖИВЕТЬСЯ, ЮРА???
Бачу, що моя біда - це лише мої проблеми. Ну ще хіба моїх батьків і рідних. Ніхто з багатьох спільних знайомих не вставив тобі мізки, не поміг тоді/зараз. Сама/самі... Якісь дивні у тебе знайомі/рідні - гамнистіші. Факт аварії по твоїй вині ігнорують. Їм бумеранг вернеться)!
Я вижила, вийшла з коми.
Твоя мамашка притягла в мою палату в реанімації, нотаріуса, щоб я підписала відмовну від будь-яких претензій до тебе і до твоїх батьків (що довбодятла виростили).
В РЕАНІМАЦІЮ! Ну не сука, нє?
Я підписала, лівою рукою, бо правий бік паралізувало (правобічний парез). Підписала, бо любила, не зважаючи на слова моєї мами: "добре подумай, що робиш. Тобі ще жити".
Думала... Думала, що ти людина. Не залишиш мене без підтримки.
Ага, пітримав :)
Ото як віддають домашніх тварин на перетримку, так ти перетримував мене. А ще я була тобі халявною домогосподаркою, кухаркою, коханкою. Не сперечаюсь, ти теж у чомусь приймав участь, спочатку (в останньому часто і різноманітно). Ще завдяки мені ти всюди отримував пільги, бо був тим, хто утримує на своїй шиї інваліда. Самі бонуси й поблажки. Я ж змія, а ти жертва.
Чула ти в церкву ходиш... Не віриться щось. Там же не наливають, і в дупу не цьомають. Взагалі не цьомають... нє, не вірю!
Сумно те, що у мене дійсно майже нема претензій ... МАЙЖЕ.
Міг же сам взяти врешті відповідальність, за свої вчинки.
Твій тато? Якби не його професійні очі я б цього не писала. Мабуть шкодує тепер... Він єдиний у твоїй сім'ї трохи притомний. Але ж у вас твердий матріархат (тільки батьку не кажи! Цитатую твою мамашу).
Твоя мама? Це окрема історія. Про її в'їдливість (як п'явка) легенди ходять. Пам'ятаю в лікарні я панічно її боялась. Вона молилась/хрестилась над моєю головою. Думала, пошепче/побубнить/побормоче, прокляне - овочем стану.Але на те вона і мама, щоб захищати свою кров. Дочка від неї переїхала в Київ (мабуть втекла), ти до мене на квартиру (теж охоче перебрався. Хоч сам зі Львова, а я орендувала. Ото мені кусок щастя перепав).
Не по людськи це все.
Перетримка... Ти зняв квартиру, мене перевезли ... У перший же вечір ти мене мало не вбив. Ми посварились, я вибігла боса в під'їзд з квартири. Ти догнав, затягнув назад і кинув ОБ диван. Не НА, а ОБ. Головою я вдарилась об дерев'яне бильце. Гуділо добре, ти злякався, бо позовний термін давності тривав. Сидіти за доведення вбивства до кінця не хотілось. Це було б вже не вісім років, а значно більше.
Поки тривав термін мене любила вся твоя сімейка. Тягав ти мене і в Косів, і в Хуст, і в Київ, і на море ... навіть в Турцію твоя мама хотіла нас відправити. Хотіла і в Єрусалим. Мабуть для проведення обряду екзорцизму. Тільки цікаво, з кого із нас мали вигнати диявола? Мабуть з мене. Це ж ЧЕРЕЗ МЕНЕ ТИ ТАТОВУ МАШИНУ РОЗБИВ (сказала твоя мамаша мені в нервах).
А так гарно все починалось. Пам'ятаю першу вечірку з ночівлею. В Брюховичах, в компанії ТВОЇХ друзів.
Познайомились ми взагалі прозаїчно, на роботі. Я вже довший час там працювала. Тебе взяли по блатному сусідству водієм. Який же з тебе водій? Оформили модно - начальником транспортного відділу.
Моїх друзів і рідних ти ніколи не признавав. Тобі було з ними не цікаво.
Чому сіла в машину, чому підписала відмовну, чому, чому, чому... Безліч "чому" і пояснення одне - любила.
Кажуть від любові до ненависті - один крок. Більше.
6 років.
2 до аварії і 4 після.
Чотири роки ти мене ПІДТРИМУВАВ...
Я тебе вигнала. Я не витримала твою підтримку.
Відчувала себе шторою. Дуже вигідною шторою (і їсти дасть, і взагалі дасть. Круто).
Обридло. Довів.
Звісно, ти, твоя мамзеля або хтось з твоєї сімейки може сказати, що я здуріла (чокнулась). І то ти з такою БІДНИЙ-НЕЩАСНИЙ мучився. Але проконсультуйтесь у спеціалістів (є ж свої на Кульпарківській, в дурці) на рахунок моєї адекватності. Та моліться всі, щоб у мене дах не поїхав, бо ще в гості приїду. Не сама, звісно...
29-го грудня буде 12 років. Відмітиш? Варто! Вже можна. Як ти минулого року мені сказав: - Які у тебе претензії до мене? Ти не маєш права!
Ну да, вже не маю. Але є випадки без терміну давності.
Щось не подобається?
Подай на мене в суд ;)
Немає коментарів:
Дописати коментар