Падає дощ. Ляпає слизькою ковдрою на обличчя, волосся, плечі... Стікає донизу - брудний, липкий, огидний і викликає відчуття втрати і пустоти. Він всюди, спливає по тілу холодними і бридкими струмками. Волога загострює смаки і запахи та почуття від незрозумілої радості. Несподівано петворюється на сніг і змінює реальність. Все навколо чуже і сприймається як сюр.
Менше 2-ох місяців минуло, а декорації кардинально змінились. Лише вчора я збиралась в столицю України на передачу " Свобода слова", а сьогодні шукаю на карті іншої держави маршрут, який стане наразі моїм звичним.
Покинути все і перейти в укриття на безпечній території було спонтанним та емоційним вчинком. Не збирала тривожну валізу, не пакувала речі. Шапку і білизну купувала по дорозі. За п'ять хвилин кинула в наплічник документи, гроші і зарядне до телефону. Косметичка з кремом і електрощіткою лежали поряд з наплічником. Я ж збиралась ввечері в столицю. Докинула ще пару яблук і пішла з дому в нікуди. Маршрут "прокладався" по ходу.
Присіла "на дорогу" вже на білого коня і все пішло за руським, вояцьким кораблем.
Одним з попутчиків став сусід (Міша, дякую). По дорозі їхала, йшла пішки, знову їхала. Поки їхала багато дзвонила, писала - закривала не завершені справи.
Калейдоскоп з людей та подій. Перший день весни чи ніч я провела сидячи в машині, спала там же.
Першою тривалою зупинкою виявилось місто сусідньої і ДРУЖНЬОЇ держави. Там я дихала вільно,
змивала з себе бруд і наліт минулого та намагалась перекреслити все, що було колись. Позбутися невдалого минулого "допоміг" печальний факт неочікуваної появи теперішнього. Раптом ВСЕ змінилось і ніколи вже не стане таким як було.А було не зручне минуле. У всіх воно є, таке життя. Краще шкодувати про зроблене/сказане/виконане ніж носити тягар невідомості: “а якби”. Минуле є у всіх, час проходить - ми дорослішаємо/старіємо - здобуваємо досвід. Не завжди він прекрасний і має райдужний відтінок. Логічно - якщо ми вчимося на чужих помилках, то хтось же їх робить. Незначних і дрібязкових огріхів немає - вони ведуть до вагомих і глобальних або проходять, залишаючи по собі ледь помітний осад минулого. Так з'являється досвід.
Не завжди є чим гордитись, бувають плями на репутації. (Правда ж, Зеляки? Бумеранг вже "розігнався", поки був лише порив вітру). Незручне минуле - те що старанно приховуєш навіть від себе, згадувати не приємно, соромно, бридко…
В дитинстві я сильно заплющувала очі і вдавала, що чогось немає, бо я ж того не бачу. Тепер розумію безглуздість такого вчинку АЛЕ дитинство - це штучно створена казка в яку хочеться вірити. Виникає бажання міцно заплющитись, закрити очі долонями і змінити реальність.
Отже, тепер все "колись" у минулому, залите дощем, припорошене снігом, а "герої" чекають свого бумеранга - прийшла пора змін!
Тепер нові герої,
співмешканці, сусіди та попутчики. Лише зрідка пам'ять підкидає сюжети минулого, а телефон нагадує про існування "колись".Все навколо вмиває та намагається очистити сезон дощів потім реальність різко змінюється і ховається під снігом. Цікавий поворот подій. Що ж далі?
P. S. Фото з дуже не дужого колись.
Немає коментарів:
Дописати коментар