1. Зеляк Юра (Монолог, Період "Після")

Зеляк, не надумав вчинити по людськи? 

Хоча, чого це я? Коли ти САМ це робив? Чим би ти думав? Для цього треба мізки! А ти завжди юзав мамині. Зеляк Наталя Андріївна ( 2.) усьооо знає. 

Мені завжди було соромно запитати про її національність. Скоріше за все єврейка. Не даремно ж все хотіла відправити нас в Єрусалим. На екзорцизм, мабуть.

Так от Зеляк Юрій Едуардович можеш більше не паритись. Хоча, ти ніколи не переймався. Накосячив/зіпсував/помилився/забив/забув і живеш далі. Спочатку твоїм біороботом була мама, потім ним була я. Але після аварії робот був не у формі, а ти і далі косячив. Тут мамзеля взялася за штурвал. Тобто взялась то вона зразу після аварії. Притягла ж до мене в палату реанімації нотаріуса, коли я отямилась.  Поки ти відмічав новий рік (бухав) в лікарні. Ти ж ногу зломав. БЄДА! (то ж херня, що я в комі)

Я ж могла оклєматись і подати позов до суду, чи мої батьки (якби я не вийшла з коми). Тому тягла мене Наталя Андріївна очі вирячивши. 

Я ото думала, з ким тебе можна порівняти? Страус... або півень (петух)!

Теж постійно намагається злетіти (в ЛОБОВЕ перешкоді), теж пір'я красиве але облітає (ти почав сивіти ще ДО мене. Тепер що лисієш?). Теж халепа з яйцями (не несе, бо нема, не працюють). 

Останні пару років, що ми жили разом (я була шторою) у тебе вже була інша. Дивно ЧИМ ти її порадував.

Правду кажуть: скажи хто твій друг і я скажу хто ти). При першій зустрічі в  Брюховичах на дачі твій найкращий друг був яяявно не з дівчиною і "спав" яяяявно не сам, а може і не спав. Своя ж була на краю географії. Тут дивно, дача була  вродє її сусіда. 

 Вечорами ти пропадав з тим же другом. Ми ще й жили близько. Співчуваю його жінці. Хоча є така категорія жінок, яка знаючи, що чоловік гуляє, мовчить. Чи заради дітей, грошей, спільного майна... Коли вона народила двійню ти ще сказав: мій друг народив! Та яке там? Він хіба  наробив! 

Останні роки, що ми ще жили разом ти спав окремо (чого твої батьки сплять в різних кімнатах? Бо тато хропе? Та ладно. Хіба дупою під ковдру. Зазвичай без неї).

Я тебе вигнала. Прекрасно. Можна "по бабах" з тим же другом.

Мамаша (скоріше тато) тебе мабуть догризала за такого плану аморальні загули. Та і друга здавати (те, що ви гуляєте по сторонах разом стало б відомо). 

Я тебе вигнала.

Зашибісь. Карти в руки.

Вже не так аморально (друг і далі мабуть гуляє). Тебе втішає чергова коханка (я ж - змія - вигнала). Одна з них мені дзвонила. Моя мова теж блискуча і вкрита але її - лише з матовим покриттям. Дуже матовим.

Сказала, що ти її побив... Вибач, не чула.

 Мені було не цікаво і бридко її слухати тож я поклала трубку. Ще коли на Фейсбуці ми були знайомі, часто бачила ваші голі фотки. Краса потойбічна). Ще й всюди на фото була собачка. Зоофілія? Бідний песик! 

Потім була інша дівчина-штора (не слідкувала. Було не до тебе). З якоюсь ти жив на Винниках. Впевнена, не ближче до роботи, а подалі від мамзелі. Та й песик мав де побігати. На Сихові (вул. Освицька майже в с. Зубра) дуже не побігаєш... ще й ти - голий).

Так от Зеляк Юрій Едуардович можеш більше не перейматись. Нє, ну писати я про тебе буду. За 6 років ти і твої друзі/рідні достатньо накосячили.

Але в основному я буду просто писати. Все ж таки 6 років це не мить. Був час, коли все було добре ... 2 роки. Час до аварії, коли я підчищала всі твої недоробки. Тепер я буду їх згадувати і описувати.

Коли збирала речі, скачала в інтернеті пару книжок.Одного і того ж автора... Там збірники байок з життя.

БІНГО!

Чому я так не можу? 

Буду писати оповідки/ессе. 

У мене їх буде багато (з Києва, з Косова, з Хуста, з "Дуплета", з Польші/дорогою, з різних місць де я працювала ...).

Люблю писати. Та і є про що/кого розказати ;)

Ще не останню роль зіграла зустріч з бойовим побратимом. Той теж писав розповідь про... Читайте книжку "Зелені вовки" і буде вам щастя ;)

ПОЗОВНИЙ ТЕРМІН ДАВНОСТІ (Монолог, Період "Після")

Аварія відбулась, дівчина (я, так на секундочку) в комі (загалом 56 днів). Лікарі розводять руками і тицяють пальцем в небо, мовляв: ВСЕ В РУКАХ БОЖИХ ... Мої батьки долали щодня 30-40 км. (Це в один бік, а їм ще повертатись). Зима, мороз, ожеледь. Юра, куди ти летів по зустрічній трасі? Спішив довезти мене в кому? Лоб-в-лоб... на ЛАЙНОсі в джип. Браво. Купи собі медаль, Ссссобака.

Шалені гроші на моє лікування (порятунок). Твої батьки теж долучались - підключали "связі"... Це ж їх кровиночка, їх синочка може загриміти на 8 рочків в тюрму. Та якби я склеїла ласти - ти б точно здурів... від радості. На пару з мамашкою.

< (Зеляк Наталія Андріївна)div>ЯК З ЦИМ ЖИВЕТЬСЯ, ЮРА???

Бачу, що моя біда - це лише мої проблеми. Ну ще хіба моїх батьків і рідних. Ніхто з багатьох спільних знайомих не вставив тобі мізки, не поміг тоді/зараз. Сама/самі... Якісь дивні у тебе знайомі/рідні - гамнистіші. Факт аварії по твоїй вині ігнорують. Їм бумеранг вернеться)!

Я вижила, вийшла з коми.

Твоя мамашка притягла в мою палату в реанімації, нотаріуса, щоб я підписала відмовну від будь-яких претензій до тебе і до твоїх батьків (що довбодятла виростили).

 В РЕАНІМАЦІЮ! Ну не сука, нє?

Я підписала, лівою рукою, бо правий бік паралізувало (правобічний парез). Підписала, бо любила, не зважаючи на слова моєї мами: "добре подумай, що робиш. Тобі ще жити".

Думала... Думала, що ти людина. Не залишиш мене без підтримки.

Ага, пітримав  :)

Ото як віддають домашніх тварин на перетримку, так ти перетримував мене. А ще я була тобі халявною домогосподаркою, кухаркою, коханкою. Не сперечаюсь, ти теж у чомусь приймав участь,  спочатку (в останньому часто і різноманітно). Ще завдяки мені ти всюди отримував пільги, бо був тим, хто утримує на своїй шиї інваліда. Самі бонуси й поблажки. Я ж змія, а ти жертва. 

Чула ти в церкву ходиш... Не віриться щось. Там же не наливають, і в дупу не цьомають. Взагалі не цьомають... нє, не вірю!

Сумно те, що у мене дійсно майже нема претензій ... МАЙЖЕ.

Міг же сам взяти врешті відповідальність, за свої вчинки.

Твій тато? Якби не його професійні очі я б цього не писала. Мабуть шкодує тепер... Він єдиний у твоїй сім'ї трохи притомний. Але ж у вас твердий матріархат (тільки батьку не кажи! Цитатую твою мамашу).

Твоя мама? Це окрема історія. Про її в'їдливість (як п'явка) легенди ходять. Пам'ятаю в лікарні я панічно її боялась. Вона молилась/хрестилась над моєю головою. Думала, пошепче/побубнить/побормоче, прокляне - овочем стану.Але на те вона і мама, щоб захищати свою кров.   Дочка від неї переїхала в Київ (мабуть втекла), ти до мене на квартиру (теж охоче перебрався. Хоч сам зі Львова, а я орендувала. Ото мені кусок щастя перепав).

    Не по людськи це все.

Перетримка... Ти зняв квартиру, мене перевезли ... У перший же вечір ти мене мало не вбив. Ми посварились, я вибігла боса в під'їзд з квартири. Ти догнав, затягнув назад і кинув ОБ диван. Не НА, а ОБ. Головою я вдарилась об дерев'яне бильце. Гуділо добре, ти злякався, бо позовний термін давності тривав. Сидіти за доведення вбивства до кінця не хотілось. Це було б вже не вісім років, а значно більше.

Поки тривав термін мене любила вся твоя сімейка. Тягав ти мене і в Косів, і в Хуст, і в Київ, і на море ... навіть в Турцію твоя мама хотіла нас відправити. Хотіла і в Єрусалим. Мабуть для проведення обряду екзорцизму. Тільки цікаво, з кого із нас мали вигнати диявола? Мабуть з мене. Це ж ЧЕРЕЗ МЕНЕ ТИ ТАТОВУ МАШИНУ РОЗБИВ (сказала твоя мамаша мені в нервах).

А так гарно все починалось. Пам'ятаю першу вечірку з ночівлею. В Брюховичах, в компанії ТВОЇХ друзів. 

Познайомились ми взагалі прозаїчно, на роботі. Я вже довший час там працювала. Тебе взяли по блатному сусідству водієм. Який же  з тебе водій? Оформили модно - начальником транспортного відділу.

Моїх друзів і рідних ти ніколи не признавав. Тобі було з ними не цікаво.

Чому сіла в машину, чому підписала відмовну, чому, чому, чому... Безліч "чому" і пояснення одне - любила.

Кажуть від любові до ненависті - один крок. Більше. 

6 років. 

2 до аварії і 4 після. 

Чотири роки ти мене ПІДТРИМУВАВ... 

Я тебе вигнала. Я не витримала твою підтримку. 

Відчувала себе шторою. Дуже вигідною шторою (і їсти дасть, і взагалі дасть. Круто).

Обридло. Довів.

Звісно, ти, твоя мамзеля або хтось з твоєї сімейки може сказати, що я здуріла (чокнулась). І то ти з такою БІДНИЙ-НЕЩАСНИЙ мучився. Але проконсультуйтесь у спеціалістів (є ж свої на Кульпарківській, в дурці) на рахунок моєї адекватності. Та моліться всі, щоб у мене дах не поїхав, бо ще в гості приїду. Не сама, звісно... 

29-го грудня буде 12 років. Відмітиш? Варто! Вже можна. Як ти минулого року мені сказав: - Які у тебе претензії до мене? Ти не маєш права!

Ну да, вже не маю. Але є випадки без терміну давності.

Щось не подобається? 

Подай на мене в суд ;)

ЗБИРАЮ РЕЧІ (Період "Після")

Тепер здається знаю як працює реклама. Гучний/влучний як постріл слоган, яскравий вигляд/етикетка/цінник, дистрибуційна/розподільча логістика (дається взнаки робота логістом) і ”ти на коні”. Народ, не ведіться, Вас дурять. Та зазвичай переконувати будь-кого буває вже пізно( 

Пакую манатки і перебираюсь в тайгу. 

Жарт, звісно, але який влучний PR хід. Інтрига діє на підсвідомому рівні. Все прозаїчніше і простіше, але реклама робить свою справу. Відомо, що чорний PR теж PR. Чим більше візьмеш (все не влізе. Цей же принцип з грошима. Чим більше їх маєш, тим більше потрібно), тим більше забудеш. Тож бери тільки те, без чого не обійтись. Найкраще збиратись в голові, звісно якщо пам'ять не підводить (тоді письмово/тезисно). Як підказав досвід, зазвичай потрібно три речі. Є ж поняття: “предмети першої необхідності”: 

1. Документи. Іноді потрібен не лише банальний паспорт чи посвідчення особи. Поїздила по лікарнях (від реанімаційного до ЛОР відділення), реабілітаційних клініках, санаторіях, помаранчевих революціях, а іноді просто по гостях (що звісно, приємніше і цікавіше. Тому трапляється частіше); 

2. Гроші. Тут теж складно. Особисто я віддаю перевагу безготівці (не влуплять і не загубиш, що ЗОВСІМ не факт). Ідеально розраховуватись телефоном (Pay Pass). Але раптом немає терміналу? Або (що НАБАГАТО гірше) нема грошей. Тоді історія печальна, бо доводиться розраховувати на державу. Я ж не працюю/заробляю/малюю. Батьки/рідні/знайомі - не варіант. Погодьтеся, НЕ ВОНИ ВИННІ! Не вони сиділи п'янющі, в дим, за кермом (без прав водія. Їх забрали за їзду у нетверезому стані, раніше)! Не вони сіли в той тарантас/катафалк. (Кляну від душі свій необдуманий вчинок і водія за компанію); 

 3. Ключі. При любих, там де тебе занесе буде замок. Та і з дому без них не вийдеш (потім же не повернешся). Тому раджу взяти якийсь брелок. 

 Аптечка завжди в дорозі стане в нагоді, а от її фарш може бути різний. Від пігулки проти болю до крему для засмаги. Тепер до речей, які необхідно мати з собою додається маска і COVID-сертифікат про наявність вакцинації або негативний ПРЛ тест. Вже не лише для виїзду за кордон з цього Гондурасу, а й у ньому теж. Що не може не тішити в умовах пандемії.

Одяг/взуття (тут варто звернути увагу на пору року і прогноз погоди), техніка/гаджети (та зарядні пристрої до них), постіль/рушники (залежно куди їдеш і на скільки), їжа/посуд (а раптом занесе на безлюдний острів, залишишся наодинці чи всі все забудуть)... Перелік може бути дуууже довгим. Залежно куди і чого їдеш. Як показала практика скільки не візьмеш, щось залишиш і будеш рвати на голові волосся (шампунь/фен для волосся/гребінець… Збираю речі, так між іншим), що планувала взяти або й тримала в руках. Буває прийдеш в магазин за чимось потрібним. Купиш все, а що треба - забудеш.

 Не парься) Ще нікого паніка не врятувала. Іноді достатньо лише врівноважений і позитивний настрій. Безлюдні острови в мої плани не входять. Взагалі якісь острови мені не світять і не блимають на інвалідну пенсію. Отже соціалізуюсь. Найцінніше це - люди! Допоможуть, підкажуть, порадять… Так задуманий всесвіт. Так утворюються зв'язки/ланцюгова реакція. Якщо здається, що “завтра” нема, вийди з “зони комфорту” і озирнись. Порятунок - він всюди. “Життя можна пройти лише двома шляхами. Так ніби дива нема. І так ніби ВСЕ - ДИВО” (Фільм “Секрет”... Раджу).

  Мені казали, що у мене своя релігія і ліва різьба в голові. Давно помітила, що я така не одна. (Депутатський копус набереться). Люди - командні гравці, а кучкуються вони по інтересах. Отже в результаті поїздки я отримаю нові зв'язки/контакти. 

Дякую, що допомогли зібрати речі. Я, звісно, впоралась би і сама але… Гуртом і батька легше бити. Речі зібрала. Поїду...ТРЕБА! А заодно і обдумаю план майбутніх дій "Депутатський корпус миру". Маленький анонс… 

 

 АГА. ЩАСссссссссссссссс… Як відомо “предупрежден - вооружен”. Лише хочу зазначити, що буде дуууже цікаво)

 Поради бойового побратима рулять. Люблю читати. Ото і прочитаю книжку “Зелені вовки”. І цікаво та корисно, а головне ВЧАСНО)

Мовчи ЮРА! - ЩО Ж ЛЮДИ СКАЖУТЬ... (Монолог)

А мені вже похер! 

Якби ті люди знали, як мені фіолетово, аж блистить, то мовчали. Якщо вони знають ЯК вижити на 2200 грн (інвалідна пенсія від держави) в місяць, то хай мені скажуть. Цікаво ж! Сторонні люди оплачують мої рахунки? То хай заглохнуть!

Коли мені на розрахункову картку поступають кошти, я дооовго чекаю. Серіо ? А продовження? Це все? Це для інваліда 1-ої групи, який не має права офіційно працювати? Де логіка???

Як варіант - працювати неофіційно. Але за це передбачається ТАКИЙ крутий штраф, що я й сама не дуже хочу. Це ж як мати труп на совісті... Як жити і знати, що підставила директора (хоч більшість і заслуговує). Що він (бідолаха сердешна) влетів на кругленьку суму через тебе. Чесно кажучи, хрін він тебе візьме на ту роботу. Йому це попросту не вигідно. Здорові в черзі б'ються. І молодші, і активніші (1-ша група все ж). 

Приходить пенсія і я думаю… 

Зараз заплАчу від щастя. Комунальні? Та якщо знімуть субсидію (а до того йдеться), то я хіба когось завалю і сяду. Хай держава мене забезпечує. Але краще поїхати в іншу країну і завалити когось там. Там забезпечуватимуть краще. Бо якщо в нашій тюрмі годують десь так, як в державних лікарнях (а в них довелось не один рік полежати.

І в комі теж), то краще де-інде. Направду. Таку жорстку дієту я не переживу. Ласти склею. 

Ну тепер і за бугор не виїду… Вищі сили - не сплять. 

Думала їхати десь на заробітки, так приїхала. Їхати відрадили мудрі люди. Шукали агенції по найму робочих за бугор. Пропонували різні варіанти. Так або робота при мінімальній температурі (як в мерця ноги), або умови гірше нікуди (моя душа естета не переживе), або 8-14 годин на ногах і конвеєр (тут все ясно. Інвалідність, на секундочку). Думай голова - шапку куплю! Думай: ДЕ ВЗЯТИ ГРОШІ? Під церкву ж не сяду. Здорова баба (відносно). Бігати не вмію. Ну це коооолись, мооооооже, відновиться після аварії. Чекаю...

Ще літати не вмію (не відьма з мітлою). Ну так людям така опція і не дана. 

Отже, здорова? 

А ще не сяду бо там холодно і конкуренція, як в наркобізнесі. Крапаль завтикав якийсь закон і сидиш, або (що гірше) лежиш… Під тою ж церквою, хіба співають недовго. Отже церква - не варіант. Думай, голова, далі. Сьогодні зустрічалась зі знайомим. Рада за нього. Чесно. Випустив вже три книжки (“Зелені вовки”. Я так розумію, це камінь в город “зелених чоловічків”. Не читала - не знаю).

Першу він мені підписав і подарував. Стане відомим - продам на аукціоні за грубі гроші. Ну, звісно, перед тим прочитаю і відксерю. Хай буде, на пам'ять. Дізналась звідки там роги ростуть. Розумію. Прочитаю - зрозумію краще. Дійсно, переживши період і там, і тут, починаєш цінувати кожен момент тут. Бачила його після своєї аварії (я пасажир. В кому мене привезли), такий чудний. Раніше таким активним був. А то сидить і щось на комп'ютері друкує. І такий зосереджений. Чудний… Тепер розумію. Мені так напевно не буде. Терпіння мало, хоча… Я може випущу фотоальбом, чи комікси. 

 Як давно вже помітила, що я активна через день (або певний термін). Такий стан залежить від багатьох чинників. Пора року, сон, погода, кількість цифр на розрахунковому рахунку, рівень гормонів (організм їх продукує, так між іншим). Власне мій продукує менше. Під час аварії мене добре гепнуло об лобове скло і на частині мозку, відповідальній за продукування гормонів утворився синець (надіюсь не відбило зовсім. Печалька буде). Певний час я активна (колись була ГІПЕРактивна), а потім як сонна муха. Здається і ходжу, і їжджу, але всі процеси якісь загальмовані. Я б перевірила то діло але діагностика - річ не дешева, а пенсія у мене - інвалідна). 

 Кількість цифр на розрахунковому рахунку впливає на все, і рівень життя теж. Особливо потерпає він!

Ех не ту країну назвали Гондурасом. То мали бути ми. Раніше на розрахунковому рахунку було цікавіше, тоді і жилося яскравіше. Подорожі, нові місця, люди. Новими бувають і отримані знання. Ще нікому черепушка не тиснула від кількості мозку. 

На одній з робіт (часто міняю, я ж не офіційно) працювала на Гугл диску. Таблиці, текстові файли - весь офіс. Вчасно навчилась, бо вже без роботи, без офісу - перейшла на диск. Тому, люди, вчіться! Іноді слухаєш когось і виникає підступна думка: воно таке вродилося, чи курси якісь проходило...            

Нууу, ви зрозуміли, мовчати я більше не буду. Намовчалась вже  Досить! 

А ти Юрочка, як  страус (голову в пісок), мовчи. Бо що ж люди скажуть ;)

ТАКЕ ЖИТТЯ (БУМЕРАНГ) (Період "Після", Монолог)

Згадала 😊 Я ж писака/блогер

Буду писати далі. Довго думала ПРО КОГО і ВІД КОГО. Рідні і знайомі – не варіант. Це ж живі люди (більшість з яких буває деколи притомна і "Богу душу винна"), ще образяться. Ну не маю я морального права псувати комусь життя. Є ж бумеранг! Він НЕОДМІННО прилетить і зіпсує. Та ще й так, що важко уявити. Хоча, можливо, мені забракне терпіння на нього чекати і комусь буде «весело». 

«Займись чимось» - дали колись мені пораду. (При нагоді запитаю чи порадник не шкодує). ОК. Займусь.

  Буду писати. 

Запитання «про кого і від кого» - актуальне. Та про пересічного українця. Це ж і близьке (читачі будуть «бачити» знайомих), і болюче (не найлегша доля у наших співвітчизників), і цікаве (не буде нудно читати. Адже одного разу це можеш бути ти! Не шукай себе даремно, про гімно, мені бридко, я не напишу. P.S. Хіба згадаю). В ОСНОВНОМУ, зі свого боку. Воно якось ближче і не розпускатиму плітки - не люблю я то діло! Ще я буду часто цитувати рідних і знайомих, бо пам’ять маю хорошу, а посилатись на першоджерело іноді нетактовно, а іноді просто ліньки. Буду робити море помилок, іноді свідомо (це норм. Беручи до уваги приклад діючого приЗЕдента). Буду повторюватись (я таке собі пробачу і переживу, не облізу). Буду постійно редагувати і доповнювати свої ессе (тому раджу перечитувати. ТАКЕ ЖИТТЯ).

Прочитайте «БЛОГЕР звучит круто», щоб я не повторювалась, не папуга, що теж не факт. Звісно, я не про приналежність до роду пернатих, повторенням я акцентую увагу. У 20-му році виклала публікацію в блог, а написала років 10-15 тому. Прочитаєте - зрозумієте, звідки роги ростуть. Відразу ВИБАЧТЕ за мову агресора. Тоді (відносно давно) - це не було для мене злочином. Взагалі цикл ессе періоду "ДО" - російськомовний (кооолись моооже перекладу). 

Багато моїх речень починаються буквою «Я». Так! Визнаю… Я – егоцентричний СОЦІОПАТ. Моє відношення до людей має певні патології. Я їх обожнюю, АЛЕ вживаюсь лише з однією на раз. Двоє – це ідеально, для мене, троє і більше – це натовп. А у мене антропофобія. Колись стоячи серед невідомо налаштованого мені натовпу втратила свідомість. Зазвичай, я просто некомфортно себе в таких зграях почуваю. АЛЕ тоді… 

Впала, то впала. Зробила висновки, і прекрасно живу далі. Уникаючи невідомо налаштованих скупчень людей. 

 Я людина емоцій. Всі ми тратимо гроші (зароблені чесно горбом, чи не зовсім, і спокушаючи карму дати «бумеранг») на емоції. Чи це подорожі, чи кулінарія, чи знайомства з новим… Тут перелік обмежений межами польоту фантазії. Писати буду як і раніше – з інтервалами але частіше. Як і раніше - про все навкруги. Просто в ролі головного героя буду зображувати отого пересічного громадянина. Іноді це буду я. Таким чином і не обмовлю нікого, і уникну дооовгих прогалин. Зі мною ж завжди щось відбувається. Варіант робота-дім-робота-дім не виключає написання ессе. Навпаки. Такого плану ритм життя буває дууууууууже захоплюючим. Не починати ж кожну свою публікацію словами «ОДИН (одна) знайомий (знайома). Це ніби тицьнути в людину пальцем. Хоча паспортні дані я ж не зазначаю. Поки… Винятки не виключаю. Таке життя. Можливо прийшов час для написання мемуарів. І ці ессе будуть спогадами минулого. Ще не вирішила але як варіант. Часу – вагон. Зима та і не можу я офіційно працювати.

Не можу, бо я – особа з інвалідністю не робочої групи. ЗАМІТЬТЕ не з народження, "допомогла" аварія. При нагоді розкажу детально. Я – дуууже злопам’ятна, а пам’ять – хороша ) 

Щастя не земне, якщо якось урвав з цієї країни. Рахуй – пронесло. Але, повірите, була я там… Не факт! Ой не факт, що пронесло)

Можна реалізувати себе і тут, було б бажання. Там хіба клімат лояльніший. Але ще невідомо, куди урвеш. Питала якось у знайомого з півночі. « - Ти хоч плавати вмієш? - Звісно. Тут же є басейни.» Про яку тут лояльність погоди іде мова? Все індивідуально. Всюди треба мати талант до чогось/дар! Добре там де нас нема… А може і не треба? Може тому там тааак добре, бо нас немає? А може там не так вже і добре, як нам так собі здається? Все відносно. ДОБРЕ у тебе в голові! Можна будь-де створити “зону комфорту”. Жити так як подобається, робити те що приносить задоволення, сприймати кожну мить, як приємну несподіванку. Життя це вже подарунок. Повірте, легше не стане якщо опустиш руки. Шукати винного? У чому??? У тому, що бракує своїх мозгів? А мамині не вічні )