1. Чому?
Якщо тобі щось не подобається, це - твої проблеми. Мені - ОК) Я ж не маю до них ЖОДНОГО відношення. Мені ні задурно, ні з доплатою не треба твого негативного оціночного судження.
Я писала раніше і буду писати надалі, навіть якщо ніхто не читає. Мені ОК, проблеми то в тебе)
У мене сім п'ятниць на тиждень. Тому я гармонійно, поєдную багато речей одночасно. Нууу, це я так думаю, а як насправді х/з. Гармонійність я відточую в екстремальних умовах побуту. Тобто вчусь і вдосконалююсь. Для того щоб нічого не робити - треба вміти все. Тому і берусь паралельно за різне, економлячи час. Методом спроб і помилок перебираю різне, цікаво ж спробувати якомога більше АЛЕ рідко доводжу до кінця початі справи. Намагаюсь та не завжди виходить, іноді форс-мажорно, тобто від мене - це не залежить. Іноді відчуваю, що НЕ МОЄ І ВСЕ. Нема на то ради.
До фіналу не доведу АЛЕ навчусь. Тому братись за все одночасно обожнюю і вже звикла.
Читаю 3-4 книги (в дорозі (дякуючи
Зеляку Юрі Едьковичу тепер вже не за кермом, а пасажиром). Читаю коли їм, щось по психології, для навчання/саморозвитку); пишу 4-5 ессе (переключаюсь на різну тематику, так простіше)... Слухати музику в плеєрі, читати, їсти яблука/печеньки і підтримувати розмову - це банально, ТАК вміють всі, напевно. При цьому я підспівую, переклацую на електронці сторінки, жую і ковтаю та уважно киваю співрозмовнику. Головне не вдавитись).
От і зараз грає музика, іду варити каву (змолоти зерна, додати корицю), щось приготую (може ж колись неквапливо з'їм, читаючи книжку) дивлюся фільм (сюжет можу переказати), по черзі пишу різні ессе (наразі чотири на різних етапах), пробую відпочити (треба як-не-як). Ще плюс я планую: прибирання, прання, закупи, одяг, вирішую, що приготувати на потім, що для цього треба купити, а що є…
Мабуть подібний коктейль у багатьох. Скачала на телефон нотатник, так не встигаю записувати. Добре що пам'ять не підводить.
Справи просуваються повільно, АЛЕ мені не горить Не встигну - печалька АЛЕ переживу.
Пам'ятаю помітила з перших днів на роботі, що мій шеф дуже плутався і забувався, невдовзі зрозуміла чому. Він як мультимейкер робив різне одночасно, а коли не робив - розробляв ПЛАН виконання цього різного. Процесор ЕОМ біля нього курить бамбук.
Чому я це пишу? Вже зрозуміла, що кіна не буде, совість у тебе (Зеляк Юра Едькович) не прокинеться. Може вже й здохла взагалі. ПЄЧАЛЬ. Та тобі банально соромно за себе і свою маму. Ти приховуєш це навіть від себе. Це ж ТАКА пляма на твоїй ідеально вилизаній мамою репутації, краще вдати, що НІЧОГО не було. Очі не бачать - серце не болить. Нічо-нічо, я ще колись приїду в гості. Моооже, АЛЕ ти чекай), хоч мені дешевше підключати не юриста, а не байДУЖИХ БРАТКІВ. Хай би тебе трохи підрихтували. P. S. Відчуваю - вилізе тобі моя поїздка в Моршин боком. Все починається з мрії! Мета/мотив/мотивація) Я ж не прагну вже завтра прокинутись відомою, зовсім ні. Стараюсь для тебе, лаври твої, не дякуй. У нас чимало спільних знайомих. Шість років разом, дві спільні роботи (одна до аварії, друга після. Це ж скільки спільних знайомих. Обов"язково опишу щось пікантне з того періоду. Якщо хтось один прочитає, а прочитає не один - вже не даремно проведений час). Не добиваюсь я слави. Навпаки, мені страшно - боюсь щось забути. Та лааадно, придумаю ;) ПІПЕЦ трагедія, мене-то там вже нема. З чого все почалось? Кооолись загітував швагро взяти участь у квест-грі по інтернету. То всьо через нього ;) ОППА, я вже не одна, там є публіка)
Потім брала участь в обговореннях на форумах, бесіди зазвичай велися в односторонньому порядку (монологи). Для відповіді потрібно було зловити людину в ефірі (онлайн). Тому діалоги тривали у вечірній час. Вночі - діти, вдень домогосподарки без роботи - рівень інтелекту рубав з ніг - що там, що там, у ракушки мабуть більше мізків. Давлять клавіатуру, бо вміють. От ЩО спільного? Ні говорити, ні слухати. Спілкуватись я намагалась лише з тими, хто з'явився в мережі рідко/працював. Були і такі персонажі, котрі писали на роботі. Це - ні поговорити, ні попрацювати.
Навіть один Новий Рік відмічала по скайпу. Домовились в чаті, зідзвонились… Я у Львові жила тоді, знайомий з Києва. З тих пір дружимо буквами)
Дрю, ВІТАННЯ ;) Ще до аварії в соціальній мережі познайомились з дівчинкою. Там спільний діагноз - ім'я) Дружимо не лише буквами, а й інтерактивно: бачились до і після аварії.
Білка, ВІТАННЯ. Ще одна спільна знайома з
Зеляком. 6 років, на секундочку!
До речі треба замутити спільне об'єднання однодумців під кодовою назвою "Тримайся мене і біда не мине"/"Стрижу, брию...ставлю п'явок"...
П"ять тезок вже знаю, а однодумців ще більше - депутатський корпус
назбираємо. Буде депутатський корпус миру, а шо? Мир нашій країні не завадить. Міжнароднього рівня, навіть міжконтинентального. На міжГАЛАКТИЧНИЙ рівень я контактів ЩЕ не маю.
От і як не давити клавіатуру - тут БІЗНЕС накльовується;)
Тому і стараюсь писати - дистанційно соціалізуюсь, періодично працюючи з дому, треба ж на щось жити...
Немає коментарів:
Дописати коментар