АВТОСТОП (Монолог, Покатушки "Після", Період "Після",)

Їздити попутками я почала дааавно. Пам'ятаю ще в глибокому дитинстві, після відвідин великого базару, додому з мамою, сестрою і покупками в коробках/обгортках ми добирались коли як/чим. Громадські автобуси переповнені, тому ТАКИЙ багаж, як мама з двома маленькими дітьми, завалені обновками їм просто невигідний. Не звинувачую і не засуджую тих перевізників. Таке життя - кожен думає про себе та власний добробут. Зупинялись і підвозили небайдужі і добрі люди. Зрештою, якщо Вам по дорозі, які проблеми? Тим більше не просто так за "дякую". Брати чи ні, питання інше АЛЕ ж не облізеш якщо підвезеш. Вже зараз попутки це своєрідний бізнес. Раніше на "ПОКАТУШКАХ" навчилося їздити, от тобі і робота - крутити кермо і тиснути педалі. В голові вітер шумить, нічого робити не вміє/хоче АЛЕ воно купило АЙФОНа і електронну сигарету. Це ж рівень який, воно круте як яйце. На роботу "Під око" мене взяли в період карантину, громадський транспорт тоді "дивно" їздив, плюс я у зоні ризику за станом здоров'я. Тобто їздити попутками було безпечніше. Графік роботи "Під оком" був драконівський, у 8 годин треба було бути вже на робочому місці. Погода, день (субота теж), самопочуття - моя печаль. І що цікаво, всюди де я працювала були введені штрафні санкції і бонуси. АЛЕ останніх не бачив ніхто. Мабуть те, що тебе не гнали у шию вже щастя неземне. Як день почнеш, так і поведеться - тому такий варіант доїзду я полюбила.

Піднімаємо настрій один одному, ділимось враженнями і цікавинками. Колись по дорозі на роботу "Під око" подарували на пам'ять ручку. 

Нею ще писав весь кабінет, з канцтоварами там, мабуть, і зараз печалька. Кожен день - добрий день. Виходжу на вулицю, стаю перед зупинкою і зупиняю легкові авто. Громадський транспорт принципово уникала. Фірма "Під оком" знаходилась на такій відстані від зупинки, що краще попуткою. Все що з фарами згори і високе я ігнорувала. Маршрутний транспорт підходив лише в суху і теплу погоду, а великі вантажівки і фури відпадали взагалі. Період "ПОКАТУШКИ" мені частково подобався, власне дорогою. Багато в ній залежало від кермувальника, він же роботодавець. Ти водій - їдеш: на голові хмара справ, невирішені проблеми - голова пухне. Так зроби добре діло, допоможи комусь - це ж віддячиться сторицею, корона ж з голови не впаде, тобі ж не на руках же нести. Одна учасниця "ПОКАТУШОК" часто підвозила голосуючих. Просто так, нам же по дорозі. Не розумію "попуток", які підвозять за гроші, це що таксі? Воно ж і метр зайвий не підїе, крути баранку далі по курсу і не ставай, раз таке жлобне. Буде тобі подяка бумерангом… Таке життя. Не агітую і не закликаю до такого варіанту долання відстані АЛЕ про його переваги мовчати не буду. Багато моїх знайомих, власне, з того періоду. Одного разу мене підвозив чоловік, якого раніше ми (машина на "ПОКАТУШКАХ") підвозили теж. Впізнав він - для мене це не властиво. Колись підвозили його в іншу країну, він ще забув телефон. Зідзвонились, по дорозі назад віддали - може тому і запам'ятав. Земля - квадратна, на куті - зустрілись. Іншого разу мене підвозив іноземець, якому треба була місцева компанія. Дорогою ми обговорювали переваги і недоліки наших країн. Я виступала у ролі GPS/екскурсовода/довідника, вказувала на ямковитості на шляху і можливі гарячи точку з камерою чи радаром. Довіз до самої роботи, десь 35-40 км. Не взяв з мене ні копійки ще й подякував за домашні кекси/мафіни, які я йому втулила як подяку. Попередній водій теж віз безкоштовно. Взагалі я пропоную плату завжди, не так водію - як машині. Її послуги не задарма. Беруть рідко, за що дякую це "робит" мій ден. Не економія, а факт наявності небайдужих і добрих людей. Інакших людей :) Мінялись роботи, мінялись адреси АЛЕ люди всюди ті самі. Скільки спільних знайомих знаходимо - батьки, рідні, друзі, знайомі. Якщо розібратись, то всі свої. Скільки спогадів, життєвих історій - не злічити. Все нове - це забуте старе… тому чекай бумеранг!