ІНАКШІ ЛЮДИ (Монолог, Центр людей з інвалідністю!)

Все починається з мрії! Моя - бути потрібною, робити те, що приносить користь і задоволення собі та людям. Ми не на базарі і факт оплати може бути чисто символічним. Головне допомога і вдячність, залишилось лише придумати напрямок. Тут цікавіше, через аварію фізична діяльність мені не світить і не блимає, залишається розумова, інтелектуальна. Що ж з інтелектом - ми трохи розминулись, залишається бути генератором ідей. Не зле, мені більше імпонує робота головою, а не м'язами. 45 кг. і 1,50 см. - де там ті м'язи,

не до поля моя доля. Ще б з користю щось придумати. Думала почати з того, що близьке і болюче - ІНШІ ЛЮДИ. Близьке, бо я теж інша, тому саме цю тему ровивати простіше - з власного досвіду. АЛЕ описувати і висвітлювати життя кожного я не зможу - це надто боляче. ІНШІ ЛЮДИ - це загальне поняття, всі разом ми складаємо феномен як такий. Окремо у кожного - біда, ознайомлюватись з якою - робота психолога. Лікарі душ - професія майбутнього, навіть вже теперішнього. Було б не зле, якби їх було більше, краще в кожній родині. Взагалі медики в сім'ї - це супер. Тут тобі і діагностика, і лікування, і профілактика… - знаю з власного досвіду. До аварії лікарні не відвідувала, хіба такого плану як стоматологи. Тобто лікувалась дома, уколи роблю сама, тиск навчилась вимірювати ще у школі, температуру мацаю рукою. А якщо болить душа? Апатія, депресія? Хто зарадить якщо не вигрібаєш самотужки? Спеціалістів у даній галузі в родині не було. Отже обростаю новими знайомими, не завадять такого плану лікарі. Всі ми різні, у кожного свої таргани в голові. Хтось говорить сам до себе (чому не поговорити з розумною людиною); хтось співає (в ванній/душовій кімнаті - майже всі); танцює… А якщо по спадковій лінії розібратись, то взагалі повний букет чудес. "Спадковість у мене хароша - психів в роду не було" ("Записки українського самошедшого" Л. Костенко). Кожне цивілізоване робоче середовище має в штаті психолога, в більше розвинутих країнах до нього регулярно скеровують з роботи. У всіх органах влади, силових структурах і організаціях, що мають справу з людьми є свій психолікар. На загальному ж рівні - констатують ріст психотравм, скорочують та закривають психдиспансери. Де логіка? Навпаки треба пополізувати цю професію і наголошувати про неї на кожному кроці. Найпростіший спосіб уникнути застою та депресій - це розчинитись у натовпі. Він не задає питань, не цікавиться твоїм настроєм чи самопочуттям, живе своїм відстороненим життям. Не заважай, хай живе, у нього своя Камасутра. Якось поїхала в черговий санаторій душі (відпочинок). Спеціалізація - не важлива, треба для перебування - найдем щось в пухкій амбулаторній книзі. Була б людина, а справу до неї пришити просто. Заселили майже як завжди - одну в двомісну палату. Розпаковую валізу і перетворюю її на кімнату. Жити можна. З усіх процедур мене цікавить ЛФК (лікувальна фізкультура), масаж і психолог. Тіло в тонусі і мізки в порядку, решту часу витрачаю на книжки, блог і екскурсії по місту. Читати я обожнюю, тому сумно мені не буває. Пишу я в основному зранку, тоді ще тихо і голова не набита рутиною і проблемами. Після сніданку в корпусі мене не буває (погода ролі не грає, просто корегує маршрут) я ж вивчаю навколишні культурні точки. По дорозі купую щось на пам'ять про “турне” і все необхідне для комфортного перебування. В кожній поїздці я обростаю зв'язками. З тої теж “нажила” подругу. Світланка привіт ;)

Ще до аварії розпочала такого плану тактику і успішно продовжую. Щастить на інакших людей. Чи їм на мене не щастить, питання спірне. Колись давно, після роботи йдемо зі співробітницею на маршрутку. Разом жили - разом їздили. Перед нами падає жіночка/бабця, я б обійшла, а (ВЖЕ ТЕПЕР) подруга кинулась на допомогу. Що ж допомагаю і я. В процесі вловлюємо від жертви снігопаду (зимою то було - слизько) амбре святкового періоду АЛЕ воно нічого не міняє. Зрештою падають і здорові і тверезі, а болить всім однаково. Не будь байдужим - допоможи, ти ж розумієш, що завтра чи за мить це будеш ти, твоя мама, сестра. Таке життя. Вже давно я там не працюю, співробітниця теж, мало того - виїхала на край географії. АЛЕ її поведінка не змінилась, бачила якось як вона піднімає з дороги велосипед, щоб не заважав людям ходити та і взагалі несе відповідальність за свої помилки. Сама зачепила - сама підняла. (Христя, привіт)

(Ще одна спільна знайома з Зеляком. Працювали разом). У той же період поїхала в чергове турне по …турне. Моїм екскурсоводом була чудова інакша людина (Надійка, вітаю). Вже зараз - толковий цілитель душ дееесь не в Україні. Люблю за нею спостерігати. Це своєрідне навчання. Спілкуємось далі, не вміють відмовляти інакші люди. Як їх помітити? Вони не світяться, не блимають мов стробоскоп АЛЕ живуть самі і не заважають жити іншим (не пхають свою НЕПРОШЕНУ думку), вірять у твої сили і допомагають без ГІПЕРопіки (це зло)... Вони всюди, роззуй очі! Постійно їх зустрічаю. (Леся, вітаю). Такі люди вірять у тебе і допомагають забути про поразки і невдачі, які не про тебе, ЯКІ МІФ!