ІНШЕ ЖИТТЯ (Монолог, Період "Після",)

Всі ми не унікальні, я теж не виняток. Всі десь-колись вживали (і будем) спиртні напої. Я не звинувачую і не запитую, лише констатую факт. Навіть при сповіді причащають хлібом і ВИНОМ! Просто хтось пив (п’є) більше, хтось менше, АЛЕ пробували всі. У свої студентські роки я частенько розбавляла життя рідинами, що горіли. Іноді я на ногах не стояла (тобто стояла на «шпильках» не надто впевнено), АЛЕ продовжувала проголошувати тости. Потім відповідальна посада - на роботі, де мені довелось бути приміром наслідування.

Який з мене був би приклад, якби я не казала «МУ». Бухий директор? Лягайте від сміху всі, вона ж зараз впаде … приклад подасть. Та й особисте життя приперлось жити до мене додому. Квартиру я знімала, по ідеї і жити мала я одна АЛЕ так вже сталось. Вчасно не вигнала, само не додумалось… 

Змінила роботу на таку, яка б відповідала моєму віку і сподівалась на зміни … Два роки… Надто мало для зміни особистості, але достатньо для переконання в захищеності. Мені було не затишно. Знати, що «страхувати» доведеться мені, не властиво слабкій половині. Чи це сміття, яке забули викинути (хоч я нагадувала), чи водіння (права ж забрали за нетверезе водіння). «Страхувала» завжди я, така собі мама дубль два, біо-робот на сонячних батейках. І річ не у тім ЯК саме допомагати чи страхувати? Річ у опорі, а її ні у чому не було. Були періодичні оглядини і показуха. Возили мене по всіх точках (шановні гості, дорога родина), де є кому показати. Чи в Косів, чи Київ, чи Хуст, чи Калуш... Жили ми цікаво. Я вечорами на кухні одна, особисте життя - на більярді з другом/на футболі з другом/…/може і на дачі з другом. Я ж на кухні. Потім аварія… Неприємно згадувати. За кермом була не я. Я ж на корпоративній вечірці пила! Ну а як же, причина вагома – корпоративний Новий рік на підприємстві, де я працювала з 2005-го року. Після аварії ДИВНО реагую на алкоголь. Для мене це те, що ледь не вбило. Мене і віру в «Новорічну казку» у моїх батьків, рідних і друзів. Що я відчуваю, коли при мені розпивають спиртні напої? Відразу? Огиду? Ненависть? Зовсім НІ!!! Роки минули і тепер лише ОТУПІННЯ! Перші думки: СВІТ ЗДУРІВ? ЧИ Я? Та п’єте, то вже пийте… МОВЧКИ щодо мене! Пригадую, років 5 після аварії, випадок у Косові - проголошували з горілкою тост… ЗА МОЄ ЗДОРОВ’Я! Тоді ще всі за столом здивувались, що я обурилась. Це ж РОДИНА. Так, може я і не права, АЛЕ МОЯ родина ТАКОГО блюзнірства собі не дозволить НІКОЛИ. Як не парадоксально, АЛЕ алкоголь - це моє тавро… Зараз, через ураження спричинені внаслідок аварії, я справляю враження «вічно веселої». Я завжди була кумедною, АЛЕ ж не НАСТІЛЬКИ! Хоч напиши на лобі «Я НЕ П’ЯНА, Я – ЛЮДИНА З ІНВАЛІДНІСТЮ». Спитала якось подруга: -- Ти справляєш враження п’яної або хворої... Що б ТИ обрала?

-- Хай думають, що я п’янюща! Хай краще ненавидять і заздрять ніж жаліють і співчувають!!! Іноді виникає бажання користуватись допоміжною палицею. Але це ж зайвий клопіт, ще десь загублю чи забуду. Краще розраховувати лише на себе ніж на допомогу з боку. Чи це палиця, чи чиясь рука. Тепер у мене своє, ІНШЕ ЖИТТЯ - для себе!