МОЯ “Свобода слова” (Монолог, Період "Після" )

Я не експерт аж ніяк і моя особиста думка не зробить погоди АЛЕ думаю широкомаштабної війни як такої не буде! Хоч сутичок локального характеру уникнути навряд чи вдастся. Занадто “накручені” люди. На територіях прилеглих до кордону з НЕдружнім народом багато техніки і людей, що готові до всього. Людей - доведених до крайнощів і готових порвати на стрічки за свОє, готових відстоювати рідне для рідних, готових помститись… Біда робиться миттю (правда Зеляк), про неї не афішують, не влаштовують прелюдій все несподівано і раптово, а те що відбувається зараз - театр абсурду. Це все нагадує приготування до хімічної реакції - всі елементи додали, змішали і чекають що ж вийде. Детонатором виступить будь-яка дрібниця, що вилізе боком усім. Людей натравлюють одне на одного. То територія, то мова, то посада… Всі люди однаковими бути не можуть, всі різні. Країна велика, вони живуть всюди і то по різному. Чому травлять за мову АЛЕ не за діалект? Не розумію! Все населення прилегле до Польщі говорить так званою галицькою говіркою, мадяри лепечуть по своєму, волиняки теж АЛЕ травлять російськомовних. А якщо інакше вони поки не вміють. Знаю багато російськомовних, що вивчили чи вивчають, чи живуть по українськи. Цінності глибше вони закладені на рівні генетики. Багато з них воліють мовчати - це безпечніше.

Впевнена, мова має значення лише як складова державної приналежності. Зараз шукають (і знаходять) крайніх/винних, демонстративно ділять все і всіх. З дня на день переносять війну. Цей сюрреалізм довго тривати не може. Якщо еластичний ланцюг довго розтягувати у різні боки, розгойдуючи під різною амплітудою коливань - він порветься. Такий же сценарій чекає і нас. Ми знаходимось в серці Європи, за нами пильно стежать і все що відбуватиметься опустить рейтинги агресора на дно - звідки встати не вдастся. Припустим, про себе не думає, а куди дивляться “ізбірателі”? Тональність думок і настрої місцевих вже знаю отже вирішила перебратись далі. Тому не вагалась ні разу, коли випала можливість провідати столицю. Їхати не страшно… Цікаво як/чим живуть люди там. Щоб писати не голослівно треба розібратись в питанні. Побувати з різних сторін барикад, куди доберусь, зважаючи на свій стан. Думаю буде така собі передача, тому роблю свій вибір. Їду в гості, в ботанічний сад, просто змінити декорації і вийти із зони комфорту. Звісно мета візиту буде на першому місці і своє слово я скажу. Не на передачі так тут. А ще рідні, друзі, знайомі, просто дотичні чи раптово зустрічні люди. Я ж контактна ІНША ЛЮДИНА ) Планувала випустити дві публікації про МОЮ "Свободу слова" але на жаль. Увечері 21-го лютого прислали на месенджер електронні квитки на 24-те. Мене такий варіант документів не бентежив але жінка з якою мали їхати неухильний динозавр і поїхала роздруковувати. Роздрукувала у знайомого, поговорили і я отримала такий собі “пендаль” (в позитивному значенні). Тобто остаточно вирішила їхати в один бік. В рюкзак в дорогу положила документи, сувеніри і … все. В Києві мене мали зустріти АЛЕ я чомусь вирішила написати і пересвідчитись, що домовленість в силі. Ясно - картина кепська, процес пішов, все по ходу АЛЕ є на кого надіятись, є кому боротись. Потім були багато дзвінків, повідомлень і візитів. Передачі не було, їхати відмовив здоровий глузд. Я і по хаті від стін відбиваюсь, а в польових умовах, а в бою…? Краще не буду заважати. Не буде з мене користі там, краще вести інформаційну війну на місці. Та й вільні робочі руки ТУТ не завадять. Йду збирати тривожний рюкзак. По Україні! Тікати закордон мені нема куди і чого. Така МОЯ свобода слова!