МОВА (Монолог, Період "Після")

Пам'ятаю період моєї тиші. Навколо говорили, співали, сміялись і голосно плакали… Я ж мовчала. Так ламаються легше, тихо і непомітно. Так зникає коріння і спотворюється джерело.

Так зникає надія на хоч якесь майбутнє. Що спільного з оточенням, коли з твого боку лише думки в собі.

Ходила я ще гірше ніж зараз. Тобто як ще гірше? Я частіше падала ніж ходила, а тому в основному лежала, як Тутанхамон. Тільки без хамона і не Тута, а Тама. Лежала і ганяла кліпи - думки з картинками. У такі моменти важливо, щоб ці думки обрали правильний маршрут. Правильні фільми, книги, тренінги, психологи… допомагають не втратити зв'язок з реальністю. Лежала то в лікарнях, то в санаторіях, почувала себе тягарем. Мене запевняли, що це не так АЛЕ якесь це дуже сумнівне задоволення - регулярно гаяти час на доброчинність і провідувати овоч. Зрештою, нікого не засуджую і не звинувачую. Це їхній вибір, їхнє життя і їхні пріоритети. За кермом сумнозвісного ЛАЙНОса під час аварії сиділи не вони. На мене і так потратили хмару часу і зусиль, обкрадаючи себе і своїх рідних. Іноді я це усвідомлювала і була вдячна, іноді сприймала як належне, а часами і не розуміла з якого переляку це робилось. Зараз я вже ходжу краще, говорю (о чудо) ясніше АЛЕ розумію СКІЛЬКИ втратила. Розумію і це спричиняє дискомфорт у всьому. Періодично назріває питання: (мені його частенько задають) ЯК ТИ ЖИВЕШ ЗЕЛЯК? Особисто мені пополам АЛЕ невже ти чекаєш на щастя? Наївний :) Не переживай Юра, якесь воно та й буде АЛЕ за нього ти розплатишся сповна. Не ти так дорогі тобі люди. ТАКЕ ЖИТТЯ. За кожну мою невдачу (чи впала, чи щось розбила, розлила чи розсипала, за кожен день без роботи (офіційної), кожнісіньку мою болячку (чи перелом, бо впала зле чи застуда, я ж у зоні ризику) розраховуватись тобі. Тому мені тебе вже шкода. Якось твоя мама спяну (в гості вона з чоловіком пруть з самого срання - нетерпиться поснідати) зізналась ЯКИЙ ТИ КУСОК ЩАСТЯ. Задумайся, якщо пилососить рідна мама, то щось з тобою таки не так. Ще до аварії була на помаранчевій революції у 2004-му. Алгоритм засвоїла - жар загрібають чужими руками. Поїхала б знову… АЛЕ аварія внесла корективи у мої плани. З появою безлічі блогерів, коучів, майстрів пера та слова і просто провідників у щасливе майбутнє виникає двояке враження. Ніби і добре, що є на чиїх помилках вчитися, з кого брати приклад АЛЕ який то в біса приклад, коли подача матеріалу нагадує зомбування? Коли на фоні “авторитета” лунає москальська попсня і того овторитета аж таліпає наче лупить током від потойбічного задоволення. Найбільш свідомими пішоходами є ті, хто вміє водити машину, лише вивчивши декілька мов (москальська входить в комплект) припиняєш робити типові мовні помилки. Слова-паразити, жаргон, суржик…- це все може мати місце десь-колись АЛЕ чи варто перетворювати їх на власну мульку, по котрій тебе впізнають? Це викликає відразу АЛЕ вирішувати не мені. Варті захоплення і поваги люди, котрі вивчили українську мову. Чути акцент і труднощі у спілкуванні АЛЕ - це дрібниці. Одна знайома (блогер) завжди вражає мене і викликає почуття від заздрості (я ж зі Львівщини, вона з Києва… ЯК?) до нерозуміння (середовище ж москальське. ЧОМУ?). Вона намагається спілкуватись чистою і літературною українською мовою. Обожнюю її поради і подарунки. P. S. Білка твій блокнот зіграв свою роль. Багато знайомих коучів і блогерів етнічно українських але зараз живуть хто де і проводять трансляції на мові більшості своєї аудиторії… Мені пополам АЛЕ чому на москальській мові чи на ТАААКІЙ рагульській українській, що села ховаються? Ми вже обрали приЗЕдента з народу. Не весь же народ матюкається і бреше. Вирішувати Вам АЛЕ для збільшення аудиторії - це погана ідея. Вдома чи у колі прибічників можете спілкуватись хоч ультразвуками, як дельфіни, кити і кажани, чи на мові хінді, хоч жестами з матюками… АЛЕ поважайте країну, де ведеться трансляція. 

Якщо у тебе є паспорт України, то дотримуйся її мови!