Тріксі. Сука! (Ехо минулого, Монолог, Період "ДО",)

Чому ТАК?

Помаранчева революція 2004 року. Була я тоді на Майдані. Ночувала в наметі на вул. Хрещатик. З надією дивилась в майбутнє. Мерзла але не здавалась, боролась за ідею. Спогади, які осадом вкрили підліткову/не замилену свідомість, - двоякі. Це і безліч нових друзів/знайомих і куча моментів, які я не проміняла б ні за які скарби у світі. Бо це коллосальний хороший чи поганий досвід багато у чому. Спартанські умови, різні вікові категорії/соціальний статус/умови перебуваня... - стирають кордони між людьми.

Розчарування від очарування. 

Може, якби дитинство я провела в таборах, не рвалась би в наметове містечко. Х/з. Закінчилось все печально. 

Але те, що відбувається зараз в рази гірше. Фіналом моєї помаранчевої революції стала інавгурація. Типу перемога. 

Типу... 

Дістала мотивуючий пендаль в дупу (для прискорення) і полетіла шкереберть до Львова здавати сесію, наздоганяти згаяне, вчити пропущене... 

Скільки змарновано часу, скільки невиправданих сподівань, скільки розбитих мрій... Мої рожеві окуляри розтовкли, безтурботну посмішку перекривила гримаса відрази...

Тому ТАК! 

Сука(

Є у мене знайома собачка (такса) Тріксі. Завжди, коли її бачу, пригадується поведінка помаранчевої тезки. Теж вірила всім, хто посміхається. Якщо ти  однодумець, то АПРІОРІ не можеш виявитись поганцем.

Як же я помилялась. 

Сталось не так, як гадалось. Свої виявились поганцями, ідею спошлили (вона у кожного своя), помаранчеву ковдру почали перетягувати, кожен на свій бік.

Повернувшись, ще певний час я варилась в ідейному котлі, потім вир побуту закрутився все швидше і швидше... 

Революція для мене зупинилась. Залишились одиниці, котрим можна довіряти, на кого можна розраховувати, яких завжди приємно згадати/зустріти.