СПІВБЕСІДА (Період "Після", Монолог)

Усі мої ессе - не плід хворої уяви і не вигадки. Це все цілком реальні історії з цілком реального життя, цілком реальних людей і не лише. Зібрані, згадані і описані мною за останніх 10-15 років. Дещо розповідали самі герої, дещо з власного досвіду. Фактично, я лише надала оповідкам літературної форми, читабельнішої, легшої для сприйняття. Звісно, як заведено зауважувати, що імена і прізвища героїв змінені, з етичних міркувань (хто треба - зрозуміє ;) )

Якісь ессе - смішні, якісь - повчальні. Деякі навіяні духом настрою і опубліковані від душі) Хочу подякувати і перепросити багатьох людей/і не зовсім ;) Дехто допоміг написанню збірки, дехто, навіть не підозрює, що їх розповіді набудуть такої форми. 

Будь-які стосунки це - проституція. Хтось дає і отримує подяку, а хтось бере і платить. Трапляються випадки різні, таке життя. Чи мав місце подарунок, чи насильство, чи звичний спосіб життя… На це впливає виховання. Проституція є кругом. Це і в сім'ї, і на роботі, і в навчальних закладах (там, на секундочку, ВЧАТЬСЯ), і в магазинах... Особливо помітним факт її присутності стає, коли дати нема що або немає можливості. Тут варіантів безліч.

Особисто я тимчасово опинилась за бортом життя, дякуючи ЗЕЛЯК ЮРІЮ ЕДУАРДОВИЧУ. 

Тому і змушена періодично шукати роботу. Тепер знаєте хто МУЗА (правильніше МУЗ), і чому я пишу.  Таке життя.

Це зовсім не означає, що я припиню спроби влаштуватись на коні зручніше. Мені вже не зле АЛЕ може ж бути краще. Риба шукає де глибше, а людина де комфортніше. Так і я шліфую своє середовище перебування. 

Люблю проходити співбесіди. Це можливість зрозуміти свої сильні і слабкі сторони, можливість удосконалити своє резюме або просто змінити декорації. На одній зі співбесід у мене запитали з якою живою істотою/тваринкою я себе асоціюю. Назвала їжачка. Теж блукав у тумані і шукав вчорашній день. А ще колючки (це ж майже холодна зброя, яка завжди під рукою), а ще сила (тягне на тих колючках кучу фруктів. Так, зазвичай це сміття і листя АЛЕ сам факт такої можливості не відкидається). 

Сумно, коли приходиш на співбесіду, а тобі пропонують роботу одразу. Краще вже хай попрощаються, подякують за згаяний час і завянуть. Це ж зникає вся суть, інтерес, азарт… Я ж готувала “спітч”, документи… старалась!

Бували різні випадки лінивих роботодавців. Якщо вже жлобишся на працівника (HR, зазвичай або відділ кадрів), який займається пошуком персоналу, то хоч підготуйся і проведи співбесіду по людськи.

Доречно зауважити, що ЗАВЖДИ потім шкодую за прогавлений мною ж шанс!

 Як показав досвід, яка співбесіда, така й робота… В цілому.