ПОКАТУШКИ (Покатушки "Після")

Люблю їздити. Любила за кермом, поки Зеляк Юра Едуардович прокатав мене в ТЕПЕР і я вже неповносправний пасажир. Ну не виходить мені безслідно забути скотиняку. Зараз зима, слизько - я падаю, а тому частенько згадую Зеляка фазеологізмом ("незлим, тихим словом").

Позитивне відношення до дороги залишилось. Якщо я не в силах змінити сталий стан буття, міняю своє відношення до нього і все навколо кардинально змінюється. Тобто, шукаю плюси серед мінусів. Певний період мені випало їздити до сусідньої країни. Так дивно: на людину брали 50 кг. товару. Дивно, бо не важу я стільки. Тупий період, час на інстинктах/на каві/на грані можливостей.

Зараз навряд чи зважилася б повторити той екстрім АЛЕ тоді. Це була свого роду робота, де від водія мало залежати все АЛЕ втрутилась я і внесла свої корективи. Якщо водій отримує від моєї присутності вигоду, то і я отримаю макс., який зможу урвати. Таке життя. Я ж їздила не так за гроші, як заради порції адреналіну/можливостей розширити межі ареалу/мені було тупо скучно. По ходу, я купувала необхідне і не дуже за кошти отримані від такої МАЙЖЕ чесної роботи. Зараз описуючи той період розумію це тривало довго. Важкий період для мого організму. Мінялись водії/машини/місця куди ми їздили/за чим і чого (меблі/хімія/памперси/телевізори/солодощі/фурнітура…). Ще колись детальніше розповім про всі свої турне. Було багато яскравих та незабутніх моментів вартих уваги. Як у калейдоскопі мінялись машини і компанії з якими я їздила, вибирала де комфортніше. Бувало різне, виснажені люди в стресових ситуаціях часами ТАКЕЕЕ чудили. Не переварити і на дуууже голодний шлунок. Бились, сварились, брехали, а гігієна зашкалювала… Згадується як сюрреалізм. Їздили ж з рідними/друзями, а це даремно, котлети - окремо, а мухи - окремо. Якщо ти в житті - ГІМНО, то в дорозі цукерочкою аж ніяк не станеш. Тут вже син не син, жінка не жінка, брат не брат, хлопець не хлопець… Намішали ж ТАААКИЙ вінегрет.

Хоча, не можу не відмітити, що друг пізнається в біді. Чужі люди ставали рідними, а рідні ще ріднішими. Таке життя. Згодом пріоритети помінялись. Я і далі їздила але автобусом. Або не їздила взагалі, їздили до мене.