Як другий варіант - інстинкт самозбереження, котрий діє на підсвідомому рівні, незалежно від бажання допомогти/нашкодити. Я пишу, бо мені таке заняття приносить позитивні емоції.
Це дааалеко не перша моя спроба пера чи кнопок. В країнах, де цивілізація розвинута краще, де все для людей і їх захист не пустий набір слів - професія психолога є дуууже поширеною і затребуваною. Ми ж звертаємось до стоматолога у разі потреби/болить зуб. То у чому проблема, якщо виникає халепа іншого характеру. Лікуйся ;) Звернись до психолога чи психотерапевта. (не плутай з психіатром! Перший займається профілактикою і працює з настроєм, характером, звичками… Психіатр же лікує складні і не дуже випадки). У розвинутіших державах це звичайна професія. У нас лікарями душ є всі, хто працює у сфері сервісу. Кожен перукар, візажист, лікар… - ВСІ, хто перетинається з живими людьми. Це рідні/знайомі/говорящі. Дехто вміючи, дехто ні. Бракує сміливості нагадати про професійні обов'язки та етичні норми, виховання таке слухняне? То терпи. Краще говорити про погоду ;)
Вже пробувала писати: про абстрактне (понеділок, лицемірство, ранок); про свою кицьку (Аська); про участь у революції від міфічного персонажа…; це вже третій блог (Перший вела переважно мовою агресора, тому посилання не даю. Другий видалила бо... Видалила і все тут); писала щоденники (хто їх не писав? Така собі підліткова мулька). Це свого роду терапія, розмова з психологом АЛЕ його вибір залежить від тебе. Не надто правильна тактика. Може тому серед відомих письменників і поетів, скульпторів і художників так багато неадекватів, які “мають щось до себе” - х/з.
Ліричний відступ: всі мої щоденники Зеляк Юра Едуардович найшов і прочитав, поки я була в комі, на межі зі смертю. Як ТАК??? Це ж особисте!
І не треба мене по-людськи жаліти. Мені по людськи ПОполам - це ображає та знецінює. Дякую АЛЕ якось САМА дам раду. Звикла.
Це зрештою одна з причин, чому я пишу.
Тепер в інтернеті теж. Є обліковий запис захищений паролем, там хмара всього. Так, їх ламають і крадуть інформацію АЛЕ кому я треба. Та і безслідно ніщо не зникає і нізвідки не береться, все можна відновити. От і пишу) є про що/кого. Писала завжди… кооолись навіть поезію (ото мене крило в пубертатний період). Мені це приносить задоволення. Це допомагає розкласти по поличках, як на прилавку в аптеці свої хаотичні думки. Жити з перманентним броунівським рухом в голові - важко. Іноді іду в магазин, складаю попередньо вдома список товарів, а повертаюсь додому як тлумок. Куплю всяку дрянь, яка потрапляє на очі, а те за чим шла - ні, так ще й список вдома забуду. Уникати ситуацій такого плану мені допомагає писанина. Це свого роду заняття, хобі… не робота, бо за неї ж не платять. Блогер - це ж безробітний)))
Далі вчусь - робити посилання на джерело в інтернеті або у себе в ресурсах. Обожнюю це діло (вчитись), мозок - же не тисне у черепушку.
Кому ця писанина треба? А кому заважає? Вийди і не читай ;) Мені вона треба! Такий період життя - треба побути самій і влаштувати свій розбір польотів. Допомогти комусь порадою чи своїм прикладом, адже на чужих помилках теж вчаться. Застерегти від необдуманих вчинків (не підписувати собі печальний вердикт).
Для кого я давлю кнопки і викидаю у всесвітню павутину це все? А нащо ти викидаєш непотріб, зламані речі, які належно не працюють…? Так і я позбуваюсь сміття, щоб звільнилось місце новому. Старе чи не потрібне викидають, воно вже своє віджило, переболіло, не потрібне - без нього легше дихати. Я звільняю свій простір, то для КОГО це важливо;) ???
Я пишу про минуле, плани на майбутнє, про певну точку зору, про свої думки, стосовно чогось… Або й просто пишу. Колись видам збірки різної тематики, різного кольору, різного вмісту.
Мрія/мета/мотивація )
Немає коментарів:
Дописати коментар