АСЕНІЯ (Асенія, Аська)

Назвати її Аська просто язик не повертається - в серпні десятка гепне. Десять років людських, а котячих скільки? Раритетна тварючка ; )

Здається вік у неї в голові, а там пубертатний період затягнувся. Відчуваю після неї заведу якусь лису чупакабру, по типу сфінкса. Недавно їздила її стригти. Цей процес Аська дуууже “ЛЮБИТЬ” - це для неї стрес. Для грумера теж - болюча тема. Я завжди переживаю: хто кого? За Аську більше, їй же дають наркоз та і машинка з лезами не у неї. Намагаюсь максимально допомогти в процесі стрижки: тримаю, глажу, викидаю зістрижене хутро. І так кожні 3 місяці. Раніше процес займав більше моєї присутності, тепер є кому страждати - помічник - свята людина. Наркоз на Аську не діє, припускаю це якась патологія - на скажених теж не діє. Тому вона пасивно шипить і гарчить - намагається вкусити АЛЕ координація як у мене (у мене - наслідок аварії) - ідеально відсутня. Моя мама її конкретно не любить, після їхнього “мирного контакту” - 6 років тому, під час мого переїзду зі Львова. Вона тоді Аську ловила, мало того, що ні разу не вийшло, котяра ще й подряпала їй всі руки. Мама ніяк не зрозуміє, чому я її не віддала Зеляку назад, то ж його презент. Нормальні люди ТАКЕ не дарують. Мої батьки переконані, що це навмисно, так би мовити, підсунув свиню, помстився. Вона гарна лише коли міцно спить. Ще у Львові її стриг такий грумер, що Чикатило у халаті мясника біля нього близько не пролітав. Останній раз, коли я возила йому Аську він навіть з переноски її не дістав, не зміг. Відмовився, навіть за грубі гроші, від такої роботи. Потім стригла десь по оголошенню, приватно і на дому. Але це ж Аська. Мені помагала її тримати подруга, стрижка вийшла не ідеально, хоч грумер дуууже старалась. "Гра в кальмара" - це невинне збіговисько на чай за грою в дУрня. Львів, то для нас далеко, фізіологічні потреби ніхто не відміняв, тож шукала грумера ближче. Порадили одну - спробувала. На декілька разів норм. АЛЕ потім та тварюка (Аська) виробила імунітет до наркозу і влаштовувала небачені концерти при спробі її зловити і постригти. І там від неї відхрестились. В місцевій великій компанії людей познайомились з дівчинкою-грумером. Аська і там відмітилась. Думаю фізіологія там була ні до чого. Це був жест протесту, тіпа: та гадила я на Вас всіх з високої гори. І тут теж відмовились АЛЕ порадили звернутись до професіонала. Дякую неземне за цю пораду, бо я готова вже була залишити ту переноску з Аською в середині в людному місці. Світ не без добрих людей, хтось би забрав на свою дурну голову. Професіонала звати Марія. Вона знає, що Аська це головний біль ще той. Днів за 2-3 я починаю заходити в гості, готую її морально до факту, що треба стригтись і ми приїдемо. Кожного разу Марія намагається відтягнути незворотнє фразами типу: - Вже відросла? - Недавно ж стригла? Без варіантів - і ми приїдемо. З самого ранку Аська розуміє, що щось відбувається не то. Її не годують і хОзяйка (я, на секундочку) чистить килим, на який вона так старанно линяла. Остаточно її страхи втілюються в реальність, коли я приношу з балкона переноску, тому намагаюсь робити це вже перед виходом з дому. Не годують - діла кепські - Аська ховаться. Не помітиш КУДИ - твоя печаль і шукатимеш дооовго. Інколи хтось знайомий, частіше таксист отримує Аську зі словами: тримай добре, зараз принесу переноску. Те що відбувається потім нагадує вибух бомби, який намагаються прикрити паперовою хустинкою. А я? А що я? Я ж попереджала. І танці з бубном стартують :) Вже в дорозі котяра мявкає таким тоном, ніби вже змирилась АЛЕ жаліється на свою гірку долю і хОзяйку-садюгу, яка несамовито знущається з нещасної тварючки. Я вже за стільки часу звикла ;) У вет кабінеті Аська по голосу впізнає Марію і починає шипіти/гарчати - вітається.

Це її візитівка для всіх, крім мене. Мені ПОполам і їй це доообре відомо.